Серія «Сини України»

Вбивство Степана Бандери





Замахи

Реалізуючи пляни морального знищення того, хто на протязі останніх десятиріч став символом визвольно-революційної боротьби українського народу — Степана Бандери, Москва рівночасно намагалася ліквідувати його фізично, як найгрізнішого свого ворога.

Постатю Степана Бандери большевики почали цікавитися ще тоді, коли в 1935 році під час Варшавського процесу виявилося, що він є Крайовим провідником ОУН на західньоукраїнських землях. Не даром же тодішній польський журнал у статті «За п'ять хвилин дванадцята» писав про ОУН:

«Таємнича ОУН — Організація Українських Націоналістів — є сьогодні сильнішою за всі українські легальні партії разом. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює із страшним темпом, щоб втягнути маси в крутіж революції... Сьогодні вже цілком ясне, що час працює проти нас. Кожний староста в Малопольщі (українських землях під польською окупацією — ред.), а навіть на Волині може вирахувати низку сіл, які ще недавно були цілком пасивні, а сьогодні прагнуть боротьби, зревольтовані протидержавною акцією. А це значить, що противник зріс на силах, а польська держава втратила».1

В той час крайові кадри ОУН, очолені молодим, енергійним і бойовим Степаном Бандерою, швидко розгорнули теж широкий фронт проти московсько-большевицької агентури на ЗУЗ — т. зв. КПЗУ — і почали завдавати їй ударів, паралізуючи її впливи й очищуючи від неї український терен. Одночасно Провід ОУН за кордоном, а передусім сам основоположник Організації, полк. Євген Коновалець, звернув усі свої сили на розбудову й поглиблення організаційної мережі на східньо-українських землях та на поширення зв'язкових пунктів. Як стверджує один із колишніх близьких співробітників полк. Є. Коновальця:

«Зв'язкові пункти УВО, а пізніше ОУН охоплювали майже всю границю Совєтського Союзу. Хоч та границя була, як писалось, «на замке», вона була приступна для зв'язків, які втримував полк. Є. Коновалець. Від Гельсінків до Шанггаю сягали зв'язкові пункти через Прибалтику, Білорусь, Полісся, Збруч, Дністер, Варну, Істамбул, Тегеран, Кабуль і часом Китай. Всюди були свої люди, з яких тепер деякі є в Америці і по інших континентах світу. 2

_________________________________________
1 «Bunt Mlodych, Варшава, 20.12.1933 р.
2 М. Селешко: «Брехня має короткі ноги» («Вільне слово», Торонто, Канада, ч. 30-31 з 27 липня — 3 серпня 1963 р.).

Отож, погрозливі слова московських скритовбивців з ГПУ: «Хай ваш хазяїн уважає, бо буде зле», кинені членам ОУН під адресою полк. Коновальця, не були порожні. І характеристично, що якраз у той сам час, коли — 24 червня 1936 року — швайцарська поліція в Женеві арештувала Жана Ернста Плянка та двох його помічників, які з наказу Москви та за її гроші слідкували за полк. Є. Коновальцем і підготовляли на нього замах,— в той час інший висланник Москви прислухався до слів Степана Бандери під час його зізнань на суді польського окупанта у Львові.

У середу 24 червня 1936 року під час судової розправи у Львові проти групи членів ОУН, коли зізнавав Степан Бандера, був «між публікою большевицький консул Петро Свєтняла. І, мабуть, тому на залі між публікою видно багато поліційних агентів»,— як стверджував український щоденник в Америці.3 Дипломатичний агент Москви Свєтняла дуже цікавився тими зізнаннями, бо ж вони вияснювали йому ціль, стратегію й тактику боротьби українських націоналістів проти комунізму. Про це цитована газета так подавала за львівським часописом «Новий Час»:

«По 5-мінутовій перерві предсідник (суду — Ред.) ставить Бандері запит у справі атентату на совєтського консуля у Львові.

«Підс(удний): На теремі, на якому я проводив, ОУН вела теж загально протибольшевицьку акцію.

ОУН виступає проти большевизму тому, що большевизм — це система, якою Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність. Виступає теж ОУН проти комунізму, бо комунізм — це рух світоглядово протилежний націоналізмові.

Головним тереном боротьби з большевизмом є східньоукраїнські земл4 там боротьба йде на життя і смерть. Очевидно, годі шукати того вияву і віддзеркалення тієї боротьби в большевицькій пресі. Частинним віддзеркаленням тієї боротьби, що її ведуть українські націоналісти на східньоукраїнських землях, є саботажні по різних колгоспах і фабриках та різні політичні замахи.

На цьому терені (західноукраїнських землях — Ред.) ми теж боремося з комунізмом, бо він намагається послабити вороже протимосковське наставлення українського громадянства та прищепити йому доктрину з розкладовими елементами. Очевидно, ведемо на цьому терені боротьбу з комуністичним рухом перш усього засобами пропаганди. Але крім того, поборюємо комуністичний рух і фізичними методами.

Комуністичний рух на цьому терені є експозитурою московського комунізму. А большевизм засобами фізичного винищування бореться на східньо-українських землях з українським народом, а саме — масовими розстрілами у підземеллях ГПУ, виголоджуванням мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки. Большевики виселюють з широкої прикордонної смуги українців, а на їх місце поселюють самих москалів — червоноармійців-чекістів.

_________________________________________
3 «Свобода», Джерзі, Сітія США. ч. 162 з 14 липня 1936 р.

Предс:. Не відбігайте від теми.

Підс.: Тому, що большевики примінюють фізичні методи, тому й ми вживаємо в боротьбі з ними фізичних метод. З цих причин у 1933 році я видав наказ Лемикові виконати атентат на большевицького консуля у Львові.4

Предс.: Чи був суд (організаційний — Ред.)?

Підс.: Відносно ворогів ми не робимо судів, але кермуємося тільки моментами діяльности. Цей атентат — це був демонстративний акт проти представника большевицької влади. Та водночас мушу підкреслити, що українські націоналісти борються з своїми ворогами на всіх українських землях.

Я особисто дав Лемикові наказ і подав йому мотиви та інструкції. Ми знали, що большевики будуть у фальшивому світлі представляти те вбивство й тому ми вирішили, що Лемик має віддатися в руки поліції, не стріляти до неї і таким чином дати спроможність зробити судову розправу...»

Вияснення Степана Бандери в кінцевій його мові перед закінченням судової розправи ще детальніше прецизували завдання і боротьбу ОУН, з якою незабаром мусіла змагатися Москва. Після промови польського прокурора Крайовий провідник ОУН у своєму слові заявив:

«Прокуратор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів і штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Про ці акції мені не дали змоги говорити, навіть про мою власну діяльність. Тому я мусів обмежитися тільки на тих окремих фактах, які є предметом цієї розправи. Спершу дам вияснення деяких справ, яких прокуратор торкнувся...» 5

Вияснивши справи плянових замахів на комісаря польської поліції Кособудзкого й волинського воєводу Юзефского, та становище ОУН, що за національну зраду належиться кара смерти, Степан Бандера торкнувся питання: українська проблема й взаємини між Польщею і СССР, кажучи:

«Третя справа — це справа протибольшевицької акції. Прокуратор сказав, що бодай побічним мотивом при вирішуванні атентату на совєтського консула у Львові було те, що Організація хотіла зареагувати теж на наладнання польсько-большевицьких взаємин, що хотіла їх попсувати. Я сам про цей атентат вирішив. Я дав наказ його виконати і заявляю, що абсолютно ми того моменту не брали під увагу. Не тільки з практичних, але в першу чергу з засадничих мотивів. ОУН у своїй політичній програмі відкидає орієнтацію на когонебудь. ОУН відкидає концепцію відбудови української держави при нагоді польсько-большевицького конфлікту.

_________________________________________
4 Микола Лемик, виконуючи наказ ОУН, 21 жовтня 1933 р. увійшов до московського консуляту у Львові й зажадав побачення з консулем. Коли його приведено до канцелярії, пострілами з револьвера вбив присутнього там Алєксєя Майлова, думаючи, що це консул. Як пізніше виявилося, це був спеціальний уповноважений ГПУ, високий його функціонер, замаскований під звичайного «урядовця». Польський негайний суд у Львові засудив Лемика на кару досмертноЇ тюрми, а не на смерть, бо в той час він мав тільки 18 літ життя, за польським законом був, отже, неповнолітній. М. Лемик після розвалу Польщі вийшов з тюрми, загинув з рук Гештапо в Україні під час другої світової війни.
5 «Діло», Львів, 25.6.1936.

«Взаємини польсько-большевицькі не можуть рішати про наші політичні розрахунки.. Зрештою, з історії знаємо, що всякі такі концепції діставали в лоб і що коли йде про Україну, то Польща з Москвою завжди погодиться...»

Твердження Степана Бандери, що їх пильно слухав московський висланець в ранзі консула, Петро Свєтняла, зміцнив і повторив у своїй промові оборонець Бандери — д-р Володимир Гербовий. Він

«пригадав, що під час не одного політичного процесу УВО чи ОУН прокуратор висував закид, що провідники висилають бойовиків, а самі ховаються за їхніми плечима. Тепер став комендант українського революційного підпілля (Степан Бандера — Ред.), відкрив шолом та признався, що прийняв на себе обов'язок реалізувати ідею своєї нації шляхом революції...» 6

Обговорюючи в дальшому справу мотивів протибольшевицької акції ОУН, оборонець ствердив:

« Проти большевицьку акцію Бандера казав вести з двох засадничих мотивів. Поперше тому, що націоналізм засадничо бореться з большевизмом, подруге, що найбільша частина українських земель знаходиться під пануванням большевицької Росії. Історія людства знає різні події, знає різні потрясення, які потрясають цілим світом. Але досі ці нещастя були короткі й осталися чорною плямою в історії народів. Історія знає випадки, що винищувано масово людей тільки тому, що вони не хотіли асимілюватися, що не хотіли прийняти догм віри свого наїзника. Такі моменти були короткими епізодами і ті відрухи ніколи не переходили в систему.

А сьогодні, в 20-му віці ввесь культурний світ бачить країну, яка колись була шпихліром Европи, а нині стала вимирати з голоду. Бачить трагедію народу, який повірив у «народолюбство» і впав жертвою свого північного сусіда. Сама большевицька преса подала всьому світові до відома, що її влада переселює масово населення своїх нових «республік» на північ. Цілі райони, цілі села, почавши від найменшої дитини до старих, завантажується у вагони та перевозиться в Сибір і тундри соловецьких островів. Це викликало протест цілого культурного світу. Ще більше це потрясло українцями поза межами совєтської Росії. Тут протестували всі. ОУН пристосувала такі методи, якими большевики винищують там українське населення...» 7

У дальші роки виявилося, що Москва пильно слідкувала за зростанням і діяльністю ОУН та її провідника. Наприкінці червня 1941 року до рук членів революційної ОУН потрапив архів обласного управління НКВД в місті Луцьк на Волині, серед якого був еляборат з детально описаною діяльністю Степана Бандери в ОУН під час польської окупації західноукраїнських земель. Член ОУН Ст. Мудрик-«Мечник», якай мав змогу читати той еляборат, призначений для внутрішнього вжитку НКВД, стверджує, що згаданий документ просторо і назагал речево та об'єктивно насвітлював пляни і діяльність ОУН та її провідника Степана Бандеру.

_________________________________________
6 «Свобода» ч. 164 з 16.7.1936.
7 «Свобода», ч. 164 з 16.7.1936.

В елябораті було сказано, що в Кракові Степан Бандера створив Революційний Провід ОУН, який почав дуже активно діяти; підкреслено теж великі здібності Бандери, вказуючи на те, що навколо нього згуртувався молодий, активний український елемент, який посилив революційну роботу ОУН на українських землях. До документу були долучені схеми структури ОУН, здобуті НКВД-истами інструкції та звідомлення про підпільну діяльність українських націоналістів-революціонерів.

Протягом своєї майже дворічної окупації (вересень 1939 р. по червень 1941 р.) західноукраїнських земель большевики здобули чимало доказів про дію ОУН; було арештовано багато членів, відбуто кілька судових процесів проти них і це дало апаратові НКВД інформації про їхнього ворога, яким була для Москви революційна ОУН під проводом Степана Бандери. ОУН завдала теж великих ударів большевицьким окупантам у перші дні німецько-московської війни, про що засвідчують самі большевицькі джерела.8 Дальші події під час тієї війни і після неї — розгорнення діяльности і визвольно-революційної боротьби ОУН-УПА та значення в ній Степана Бандери, ім'я якого мобілізувало ввесь український народ, розкрили перед большевиками глибінь небезпеки для них, що її являв собою український націоналістичний рух.

Затривожена Москва вирішила, крім брутально-жорстокого фізичного знищення, також обманом та лестощами зламати силу цього руху, обіцюючи через Хрущова «амнестію» для тих членів ОУН-УПА, які складуть зброю:

«В цей самий час, навесні 1944 року (точніше: 1 березня 1944 р.— Ред.), виступаючи на черговій VІ-ій сесії Верховної Ради УРСР, тов. М. С. Хрущов заявив:

«...Ідучи назустріч тим особам, які випадково попали, були втягнуті обманним шляхом, або насильно мобілізовані в ряди націоналістичних банд, Президія Верховної Ради і Рада Народних Комісарів УРСР звернулися до учасників так званих УПА і УНРА. В цьому зверненні від імені уряду України тим учасникам УПА і УНРА, які чесно розірвуть всякі зв'язки з гітлерівцями-оунівцями, було гарантовано повне прощення їх помилок...» 9

Щождо Провідника ОУН Степана Бандери Москва в той час повела ліквідаційну кампанію двома шляхами: неймовірно брудним очорнюванням і наклепами, щоб підорвати його моральний авторитет в Україні і за кордоном; вимогою до західніх альянтів видати його, як нібито «воєнного злочинця». 6 лютого 1946 року, на засіданні першої сесії Генеральної Асамблеї 00Н в Лондоні, Микола Бажан, який виступав від імени УССР, настирливо домагався від західніх потуг видачі українських політичних діячів, що перебували на Заході, а насамперед видачі Степана Бандери. Мабуть, у висліді цих московських домагань, у 1946—47 рр. станиці американської військової поліції МП в окупованій американцями зоні Західньої Німеччини одержали наказ «за всяку ціну» спіймати Степана Бандеру. Важко сказати, з яких кіл походив цей наказ, одначе фактом залишається те, що одного разу тільки випадок вирятував Провідника з опресії.

_________________________________________
8 Й. Й. Федюнинский, ген. армии: «Подняты по тревоге». Военное Издательство Министерства Обороны СССР, Москва. Сторінка 7, 17.
9 В. Бєляєв — М. Рудницький: «Під чужими прапорами». В-во «Радянський письменник», Київ, 1956. Сторінка 194.

У 1947 році Степан Бандера, їдучи в Мюнхені автом, несподівано на вулиці Унгерера опинився в оточенні МП-істів, які зупинили його, жадаючи документів. Бандера холоднокровне витягнув з кишені червону журналістичну виказку часопису «Української Трибуни» на якій великими білими літерами було написано: «Press». МП-істи, не розглядаючи ближче виказки, віддали військову почесть і пропустили Ст. Бандеру, сміючись з того, що його стареньке, постійно ремонтоване авто не хотіло зразу рушити з місця.

Рівночасно з «дипломатичними» заходами дістати в свої руки Провідника ОУН, московське НКВД опрацьовувало пляни його фізичного знищення. Реалізацію цих плянів, що тривала протягом довгих п'ятнадцяти років, перебрали на себе керовані з Москви три енкаведівські головні станиці: в Києві, Варшаві й Празі, висилаючи для виконання замаху на Степана Бандеру цілий ряд своїх вишколених агентів. Одначе, в багатьох випадках ОУН ударемнила запляновані атентати, паралізуючи цим самим виконання вбивства. Тому централя НКВД, а пізніше МГБ-КГБ була примушена завчасу відкликати своїх агентів та змінювати тактику й пляни.

Якщо зважити той факт, що проти всієї потуги московського КГБ з його велетенським апаратом для знищування людей, його просто невичерпними технічними засобами й фінансовими ресурсами ОУН могла ставити відносно невеликі сили й засоби своєї Служби Безпеки то протяг 15 років яскраво підкреслює той надлюдський змаг, що його вели кадри революційно-визвольного руху на чужині, захищаючи Степана Бандеру. При цьому треба підкреслити, що тодішні закони Союзної Німецької Республіки, на терені якої перебував Провідник ОУН, не давали змоги запобігти підготові таких політичних мордів, яка є організована на підставі слідкування і вивчення життєвих звичок та місця замешкання пізніших жертв.

Злочинні пляни московсько-большевицького уряду, партії і їх виконавця — НКВД-МГБ-КГБ супроти Степана Бандери викриває така низка фактів.

У 1947 р. атентат на Провідника Степана Бандеру підготовляв агент Ярослав Мороз з доручення Київського МГБ. Завербувавши Мороза, МГБ вислало його до Німеччини, даючи наказ замордувати Степана Бандеру способом, щоб підозріння убивства впало на противників революційної ОУН і створило враження, що атентат — це внутрішньо-Українські порахунки. МГБ сподівалося, що таким способом зможе досягти подвійної мети: знищить Бандеру й спровокує з боку ОУН відплатну акцію у відношенні до її противників, себто викличе серед українців міжусобицю. На щастя, злочинний плян був завчасу розкритий членами ОУН.

На початку 1948 року до Західньої Німеччини прибув нелегальним шляхом із Польщі інший агент МГБ, Володимир Стельмащук. Він користувався прізвищами-псевдами «Жабскі», і «Ковальчук». Стельмащук був щільно пов'язаний з польською підпільною організацією «Армія Крайова» (АК), в якій мав рангу капітана. Справжнім, одначе, завданням Стельмащука в АК була провокаційна робота з спільного доручення МГБ і УБ. На терені Західньої Німеччини Стельмащук одержав від МГБ зв'язки до цілого ряду інших агентів і створив боївку, яка мала до свого розпорядження авто й мотоциклі. Стельмащук мав теж контакти до різних національних еміграційних груп, серед яких почав збирати інформації про антикомуністичну діяльність різних політичних середовищ. Але головним завданням Стельмащука було виконати замах на Провідника Бандеру. З допомогою емгебівського резидента у Франції Стельмащукові пощастило устійнити місце замешкання Провідника в одній лісовій хаті села Socking біля Starnberg-у (28 кілометрів від Мюнхену). Одначе, зорієнтувавшись, що його агентурну дію розконспірували чинники ОУН, Володимир Стельмащук поспішно зник із Західньої Німеччини.

Невдачі висланців Київської і Варшавської станиць НКВД примусили Москву передати виконання вбивства Степана Бандери третій своїй централі — Празі. Для проведення цього наказу був уже підготований відповідний психологічний грунт. Реалізуючи вказівки своїх зверхників із Москви, польські і чеські станиці НКВД протягом довгого часу вели наклепницьку пропаганду проти Степана Бандери і цілого українського визвольно-революційного руху ОУН-УПА, змальовуючи його у зфальшованому світлі10. У 1950 р. організаційним чинникам стало відомо, що база КГБ у столиці Чехії Празі підготовляє черговий замах на Провідника Степана Бандеру.

Два роки пізніше, восени 1952 р. база МГБ в Карльсгорсті (Східній Берлін) вислала до Мюнхену двох своїх агентів із завданням зробити замах на Ст. Бандеру. Один із цих агентів, родом із Чехо-Словаччини, був відомий під прізвищем Горст Лєгуда; він замешкав у мюнхенському готелі «Кройцгоф» біля лісового цвинтаря («Вальдфрідгоф»); другий агент, німецького походження, звався Лєман і замешкав у Мюнхені в «Фремденгайм Ерліхе» при вулиці Шелїнгера 9, другий поверх.

Західні розвідкові чинники, які мали в згаданому відділі МГБ свого агента, довідалися про пляни Лєгуди і Лємана, тому арештували їх у Мюнхені. Обидва агенти сиділи в тюрмі у Франкфурті над Майном, а згодом були суджені за свою шпигунську роботу, що її вони перед тим провадили протягом довшого часу.

_________________________________________
10 А.. Свобода, А. Тучкова, В. Свободова: «Змова Ватикану проти Чехо-Словацької Республіки». Цю книжку видало теж В-во Иностранной литературы. Москва, 1950 р.

У 1953 році з завданням замордувати Степана Бандеру московське МГБ прислало до Мюнхену старого свого агента, німця з Волині — Степана Лібгольца. Видаючи себе за прихильника українських визвольних змагань, Лібгольц намагався пролізти в українське середовище, щоб у ньому зібрати потрібні інформації про особу й спосіб життя Провідника ОУН. Одначе організаційні чинники безпеки швидко розкрили агентурну ролю московського висланця і застосували відповідні протизаходи, не насторожуючи при тому Лібгольца. Щойно у 1957 році, коли вже довше не можна було зволікати, московському агентові дано до пізнання, що його здемасковано. Того ж року Лібгольц зник, як зникали до того часу інші розкриті агенти МГБ. Щойно після чотирьох років він виринув у східній зоні Німеччини, де КГБ використало його до провокації у зв'язку з втечею на Захід Богдана Сташинського.

Наступні роки були релятивне «спокійніші», одначе це не означало, що Москва закинула свої злочинні задуми вбити Степана Бандеру. Пізніше виявилося, що в той час московський КГБ інтенсивно школив свого агента Сташинського, підготовляючи його до «досконалого морду». Крім того, КГБ сподівався, що створена з його допомогою т. зв. «двійка» все таки доведе бодай до морального знищення Провідника ОУН і паралізує його дію. «Двійка» стала інструментом боротьби проти Степана Бандери й проти тих членів ОУН, які сумнівалися у «волю краю» і не одобрювали двійкарської диверсії.

Зазнавши невдачі, «двійкарі» дійшли до такої ненависти, що не бачили ворога, ні його диявольських махінацій і провокацій, а всю свою, викликану злобою, енергію скерували на очорнювання Степана Бандери. Дійшло до того, що вони добровільно, хоч може несвідомо, ішли на руку ворогові. В своїй газеті, яку вони з допомогою німецьких судових чинників забрали від ЗЧ ОУН, «двійкарі» навмисне оприлюднили фотосвітлину Степана Бандери11, хоч добре знали, що йому загрожує КГБ. Крім того, в обіжнику до своїх прихильників вони подали число авта та адресу дому, в якому мешкав Провідник.

Під час Різдвяних Свят 1956 року з Мюнхену зник «зв'язковий» з України, який хвилево замешкав в одного з «двійкарів», Богдана Підгайного. Підгайний мав усі підстави підозрівати, що згаданий зв'язковий, який мав псевдо «Скоб», міг бути агентом КГБ і повернувся до своїх наказодавцІв. Одначе Підгайний пішов до німецької поліції і висловив припущення, що «Скоба» могли вбити, а про це все повинен знати «Степан Попель», замешкалий в Мюнхені при вулиці Розенбуш число 6.12 Тільки небагатьом членам ОУН було відомо, що під тією адресою жив Степан Бандера.

_________________________________________
11 «Український Самостійник», ч. 3 (261) з 16 січня 1955 р.
12 Під цією адресою шукав Ст. Бандеру теж Б. Сташинський. (Див. стор. 183)

Мюнхенська поліція забрала Провідника до своєї президії, де протягом цілого дня допитувала про його життя і працю. Таким чином справжнє прізвище Степана Бандери, його фотосвітлини, життєпис і праця стали відомими поліційним німецьким колам, а списані протоколи могли легко стати добиччю большевицьких агентів.

Наприкінці 1957 і початку 1958 років організаційні чинники ствердили, що особою Провідника і його родиною цікавиться Никифор Романович Горбанюк, старий емігрант з Поділля, який жив на чужині (останньо в Мюнхені) з 1923 року. Горбанюк був відомий з того, що належав до різних авантюристських компаній, як Остряниці, Гулая і до «Вільного Козацтва». Під час урядування чеської комуністичної місії в Мюнхені він утримував з нею деякі контакти. У 1956 і 1957 рр. Горбанюк підтримував зв'язки з своїм старим приятелем, колишнім підполковником Сухоручком, який жив у Чехії. Він навіть їздив до Відня на зустрічі з ним.

У жовтні 1958 року Горбанюк зник з Мюнхену в дуже таємничий спосіб. Вийшовши вранці на пошту, Горбанюк не повернувся вже до свого мешкання. Треба припускати, що він опинився поза залізною заслоною і ті інформації, що їх він збирав, знайшлися в руках КГБ.

На початку 1959 року в Мюнхені кілька разів появлявся чоловік, на прізвище Вінцік, який цікавився дітьми Провідника. Організаційні чинники ствердили, що Вінцік довідався про адресу школи, в якій учився 13-річний син Степана Бандери Андрій.13 До Мюнхену Вінцік приїжджав з Відня автом, позначеним «W 418651». Вдалося теж ствердити, що Вінцік був нібито працівником однієї чеської фірми, яка належить чеському комуністичному урядові. Останній раз Вінцік приїхав до Мюнхену 26 березня 1959 року й того ж дня його арештувала німецька кримінальна поліція.

Того ж самого року Провід ЗЧ ОУН одержав інформації, що КГБ підготовляв вбивство Степана Бандери подібним способом, як убито Головного Отамана Симона Петлюру. Кагебісти вишколювали молодого поляка, який народився на західньоукраїнських землях, і планували вислати його до Німеччини, щоб він убив Степана Бандеру з пімсти за те, що нібито «бандерівці знищили його родину». Убивши Симона Петлюру, московський наємник Шварцбарт теж говорив, що він «мстився за жидів».

Одначе кагебісти пізніше зрезигнували з свого плану й вирішили не розголошувати справи, а діяти приховано. Для цього вони підготовили Богдана Сташинського, молодого студента зі Львова, завербованого на службу московського КГБ ще пізнім літом 1950 року.

Після дбайливого кількарічного вишколу на агента й вбивцю, Сташинського передано в 1954 році до безпосередньої розпорядимости старшого ляйтенанта КГБ у Карльсгорсті Східний Берлін), Сєргєя Алєксандровича Демона. Протягом трьох дальших років Сташинський слухняно сповняв усі накази свого кагебівського зверхника, з'єднуючи собі його дбайливим виконуванням різних шпигунсько-розвідкових і кур'єрських завдань на території Західньої Німеччини. В 1957 році одержав від «чоловіка з Москви» пістоль-шприцу, що стріляв набоями з отруєю синильної кислоти, і наказ убити в Мюнхені українського професора д-ра Льва Ребета. Сташинський наказ виконав і дістав від КГБ за своє скритовбивство похвалу й фотоапарат.

_________________________________________
13 Wittelsbachergymnasium при Marsplatz, 4.

У січні 1959 року Сташинський одержав від Сєргєя завдання поїхати до Мюнхену, довідатися про місце замешкання Провідника ОУН Степана Бандери, чи радше Степана Попеля, й ознайомитися із способом його життя. Сташинський прибув до Мюнхену під фальшивим прізвищем Ганс Будайт і після розшуків знайшов адресу Провідника. Після того він повернувся до Карльсгорсту й склав звіт Сєргєєві.

У квітні 1959 року Сєргєй повідомив Сташинського, що його викликає Москва. В Москві Сташинським заопікувався високий старшина КГБ, Георгій Аксєнтьєвіч, який передав йому доручення найвищих чинників партії й уряду — вбити Степана Бандеру. Аксєнтьєвіч озброїв Сташинського прецизнішим, уже двоцівковим пістолем-шприцою, і скритовбивник 3-го чи 4-го травня відлетів літаком до Східнього Берліну.

Приблизно 10 травня 1959 року Богдан Сташинський відлетів до Мюнхену, де зупинився в готелі «Шоттенгамель» під прізвищем Ганс Будайт. Другого або третього дня свого перебування в Мюнхені московський агент вистежив Провідника Степана Бандеру, коли цей о годині 16,30 після обіду в'їхав автом «Опель-Капітен» на подвір'я кам'яниці при вулиці Крайтмайра число 7. Сташинський покинув місце своєї засідки при вулиці Занд, де він ждав на прибуття Провідника ОУН, і подався на вулицю Крайтмайра. Ідучи, він відбезпечив свою огруйну зброю.

Перед в'їздом на подвір'я кам'яниці число 7 Сташинський побачив, що Степан Бандера стоїть біля авта у відчиненому гаражі сам, без охоронців. Використовуючи сприятливу нагоду, московський злочинець попростував до своєї жертви в напрямі гаражу. В правій руці вік тримав зброю, загорнену в папір.

Несподівано, одначе, Сташинський злякався свого задуму, зупинився, опісля швидко вийшов на вулицю і втік. По дорозі кагебівський найманець вистрілив у землю з обидвох цівок пістоля, опісля знову подався до потічка в «Гофгартен»-і, кинув у нього зброю, повернувся до готелю, де забрав речі, й пішов на залізничну станцію, щоб від'їхати до Франкфурту.

Повернувшись до Східнього Берліну, Сташинський заявив Сєргєєві, що на подвір'ї дому Бандери його завважила стороння особа, а тому він не міг виконати замаху. Сєргєй передав йому підроблені ключі до брами кам'яниці, в якій мешкав Степан Бандера, й Сташинський ще раз поїхав до Мюнхену, щоб їх випробувати. Після того він повернувся до Карльсгорсту, а згодом виїхав до СССР, де довший час перебував на відпустці в своєму родинному селі Борщовичах біля Львова.

На початку жовтня 1959 року Сташинський повернувся до Карльсгорсту й тут довідався від Сєргєя про те, що має поновити атентат на Провідника ОУН Степана Бандеру. Під час поліційного слідства в 1961 році Сташинський зізнав про це перед німецькою поліцією так:

«...Сєргєй поінформував мене, що знову момент настав. Він одержав з Москви вказівку, згідно з якою я тепер повинен виконати атгнтат у Мюнхені. Пізніше один генерал у Кальсгорсті, якому мене зарекомендовано, окреслив виконану мною працю, як «урядові завдання» або «урядові доручення». Отже, про смерть... Бандери мусіло вирішити якесь вище середовище, найвище державне бюро в Москві...»14

_________________________________________
14 Karl Anders: «Mord auf Befehl, Verlag F. Schlichtenmayer, Tübingen 1963, сторінка 39.


Життєписні дані Степана Бандери       Зміст       Судовий процес в Карльсруге

Free Web Hosting