Серія «Сини України»

Вбивство Степана Бандери

---

П'ятий день процесу

П'ятниця, дня 12 жовтня 1962, 9.20 година ранку

Зізнання інспектора вангауера

Судове засідання розпочинається о год. 9,50. Перед тим допитувано, мабуть, свідків, безпека яких могла бути загрожена, якщо б вони зізнавали прилюдно.

Суд викликає кримінального інспектора при федеральному кримінальному управлінні Вангауера.

Президент: Чи знаєте ви осіб, що знаходяться на цій знимці, я не питаю про їхні прізвища (Показує фотографію з актів).

Вангауер: Так, я знаю цих осіб.

Президент: Чи є тут підсудний?

Вангауер: Так.

Президент: Чи вам відомо, в який спосіб було зроблене це фото?

Вангауер: Це мені також відомо.

Президент: Чи могли б ви дати інформації про дату, коли було зроблене це фото, і місце його постання?

Вангауер: Цього не знаю.

Президент: Коли ви бачили його вперше?

Вангауер: Під час допиту підсудного в вересні 1961 року.

Президент: Чи вам було вірогідно сказано, що фото було зроблене перед арештом Сташинського, цілком певно перед арештом?

Вангауер: Я думаю, що це було у 1956 році, але я цього не знаю точно.

Президент: Я хотів би тепер показати вам деякі результати слідства і знати, чи ви їх як свідок можете підтвердити чи ні. Ось сторінка актів 328. Список пасажирів, що летіли літаком, мені здається, лінією ПАА. Це ви дістали цей список?

Вангауер: Я дав розпорядження, щоб один із службовців поліції безпеки дістав цей список. Під числом 24 стоїть прізвище Дрегера. Підсудний заявив мені під час допиту, що він одержав це прізвище і папери в жовтні 1957 року, коли він одержав доручення виконати замах на Ребета.

Президент: Ви бачили дату списка?

Вангауер: 13.10.1957.

ПРЕЗИДЕНТ показує з актів стор. 330 фотокопію: Це ви дістали цю фотокопію?

Вангауер: Я її дістав через посередництво інших, це знову лінія БЕА, а саме 16.10.1957 р. У цей день він вилетів під прізвищем Ковальський з Франкфурту назад до Берліну. Він це мені сказав.

Президент: Чи знаєте ви готель Грюнвальд у Мюнхені? Чи бачили ви кімнату, в якій мешкав Сташинський?

Вангауер: Вона виходила на вулицю Дахауер і з цієї кімнати було можливо добре спостерігати бюро на вулиці Дахауер ч. 9. Там підсудний встановив...

Президент: Як це ви зробили?

Вангауер: Я не був у кімнаті, я стояв перед будинком.

Президент: Під час вашого розслідування ви не були в кімнаті? А якщо так, ви робили спостереження з вікна?

Вангауер: Ні, я не був у кімнаті. Ми не могли піти до кімнати, бо ми тоді не знайшли відповідної документації. Нам було сказано, що даних нема. Тому було неясне число кімнати, і ми не могли піти до неї.

Президент: Чи йде вулиця прямо, коли стояти перед готелем, чи треба дивитися ліворуч? Чи є там поворот?

Вангауер: Вулиця має кривину праворуч, через що можна краще бачити, також весь тротуар, згори ще краще.

ПРЕЗИДЕНТ показує плян міста Мюнхену: Було зроблено фота. Чи відомо вам, як постали ці фота?

Вангауер: Так, їх зробили в поліційній президії Мюнхену.

Президент: Ви були при цьому? Як потрапили ці фота до ваших рук?

Вангауер: Дня 22-го вересня 1961 року. В цей день Сташинського вивели, щоб реконструювати обидва замахи. Фота з цих оглядин знаходяться в актах. Сташинський заявив, що він 12-го жовтня 1957 року, в день замаху, чекав на Ребета, якого він знав завдяки попереднім спостереженням, і про якого йому було відомо, що він майже щоденно ходить до будинку ч. 8 на площі Карла біля 10.30 год., бо він там має своє бюро.

Президент: Дальші фота ви зробили на основі інформацій Сташинського?

Вангауер: Так.

Президент показує на фотографію: Чи це мікрофон?

Вангауер: Це вимірник освітлення. Ним вимірювався ступінь сили світла.

Президент: Чи він не давав якихось інформацій перед мікрофоном?

Вангауер: Це було пізніше.

Президент: Він каже, що один пункт не відповідає дійсності.

Вангауер: Це фото не відповідає дійсності, він має рацію.

Президент: Що він вам тоді сказав?

Вангауер: Після замаху на Ребета він не обернувся, а поспішно спускаючись по сходах, поклав зброю до кишені, роздавив ампулку і вдихнув пари з неї. Він не оглянувся назад.

Президент: Чому ж він тут на фото озирається назад?

Вангауер: Я не знаю, це ще зробив фотограф.

Президент: Отже ці інформації відповідають дійсності?

Вангауер: Так.

Президент звертається до Сташинського: Пане Сташинський, як це було з мікрофоном?

Сташинський усміхається задоволено й каже:

Сташинський: Я маю рацію. Це був запис з допомогою магнетофону. При цьому було приблизно 6-8 службовців. В обох випадках я розповідав про перебіг замаху перед магнетофоном у будинку.

Вангауер: Я цього не пригадую. Я завжди був присутній.

Президент: Хто керував слідством?

Вангауер: Я. Я також ніколи не чув запису на стрічці. Ми ж ніколи не працювали зі стрічкою.

ПРЕЗИДЕНТ дивиться на Сташинського і на Вангауера та пише: Хто ж з вас тут помиляється?

Підсудний: Я напевно ні. Я маю рацію. Може пан Вангауер цього не помітив, мікрофон мав малі розміри. Пан Фукс був при цьому, він здебільшого тримав мікрофон і повчав мене не називати прізвищ.

Вангауер: Тепер я це пригадую.

Президент: Тепер ми потребуємо плян 117.

Вангауер: Він зроблений чорнильним олівцем. Підсудний зробив плян згідно з моїм бажанням.

Президент: Ви були при цьому?

Вангауер: Ні, він його зробив сам у камері після допиту. Він його пізніше дав мені і я поклав його до актів.

Президент: Тепер знову питання щодо знімків. Я питаю насамперед, чи це було так також тут під час допиту? Це стосується пана Бандери. Тут слідує знову опис подій під час замаху згідно з інформаціями Сташинського.

Вангауер: Ці знімки були зроблені на основі інформацій Сташинського.

Президент: Чи може за вказівками когось іншого?

Вангауер: Ні, за вказівками Сташинського. Тут зображений Бандера. Вони стоять не зовні, а всередині будинку і намагаються вийняти ключ з замка. Двері відчинені.

Президент: У дверях автоматичний замок чи замок для звичайного ключа?

Вангауер: Автоматичний замок.

Президент: Той, хто входить до будинку, потребує ключа також, щоб замкнути двері?

Вангауер: Це є так званий затрісковий замок. Зсередини двері можна відчинити без ключа, але не знадвору.

Президент: Чи підсудний розповів, що Бандера це так зробив?

Вангауер: Сташинський дав такий опис. Коли він побачив Бандеру, Бандера тримав у правій руці торбинки, лівою ногою тримав двері відчиненими і намагався лівою рукою вийняти ключ. На фото ключ стирчить всередині.

Президент: Він стирчить зовні.

Між президентом і Вангауером виникає невелика суперечка з приводу того, з якого боку стирчить ключ на основі фото. Президент пропонує Вангауерові оглянути акти.

Президент: Ви були тою особою, що одержала від Сташинського всі документи? Показує квитки.

Вангауер: Це обидва квитки, які Сташинський передав після своєї втечі зі Східнього Берліну — в одному футлярі були його документи, в другому документи його дружини. Я одержав їх від однієї іншої установи, від американців.

Президент: Серед документів були квитки?

Вангауер: Цього я не пам'ятаю докладно.

Президент: Чи пригадуєте ви зовсім інший випадок: ви були разом зі Сташинським на автостраді, де саме? Коло якого міста?

Вангауер: Підсудний показав нам там сховище, що знаходилось біля кілометрового каменя. Там підсудний щось поклав на дорученню совєтської інформативної служби.

Президент: Чи пригадуєте де?

Вангауер: Це зазначено в актах. Я тепер цього не пригадую.

Президент: Коли ви були там разом з підсудним, я не можу собі уявити, що це може зникнути з пам'яті?

Вангауер: Мені здається, що це було у Франкфурті над Майном.

Президент: Мене цікавить, в якому місці.

Вангауер: На середній смузі коло кілометрового каменя. Число я забув.

Президент: Чи ви цікавились анкетними даними двох дійсно існуючих громадян Німецької Союзної Республіки?

Вангауер: Так, це були в одному випадку Дрегер, в другому Будайт.

Президент: Ви переконалися, що такі громадяни дійсно існують?

Вангауер: Ці особи дійсно жили в тих місцях, на які Сташинський мав виписані документи.

Президент: Ви самі робили розшуки в тих місцях?

Вангауер: Ні, інші урядовці.

Президент: Ви керували розшуками?

Вангауер: Так.

Суддя: Ми ствердили, що Дрегер і Будайт дійсно існують. Ваші урядовці також вияснили, чи були вони обидва там у момент (замаху) чи ні?

Вангауер: Ні, це не було стверджено.

Суддя: Було вияснено, чи ці обидва панове колись були у совєтській зоні Німеччини?

Вангауер: Що Дрегер там був, мені це докладно відомо, мені здається також і Будайт.

Президент: Чи відомо вам, як відбувається прикордонна контроля? Ви маєте службові відомості про це?

Вангауер: Я маю службові відомості про це. Документи передають через отвір і їх контролює росіянин.

Президент: Це триває довго?

Вангауер: Інколи довго, інколи швидше.

Президент: Чи вони (документи — Ред.) там перебувають досить довго, щоб був час їх зфотографувати?

Вангауер: Так.

Проф. Раух: Ви були першим, хто допитував Сташинського?

Вангауер: Так. Яких 17 днів по втечі Сташинського до Західнього Берліну я був першим німецьким слідчим урядником.

Проф. Раух: Як він тримався, чи він розповідав свобідно?

Вангауер: Він старався з власної волі віддати все, що він дійсно пережив. Спочатку я поставився до справи скептично, бо ми насамперед почули про обидва замахи. Після допиту ми обговорювали цю справу до пізньої ночі і зважували «за» та «проти». Пізніше ми все більше приходили до переконання, що розповідь Сташинського відповідає дійсності.

Проф. Раух: Чи він розповідав про свої вчинки (замахи) так само відверто, як і про інші справи, чи стримано?

Вангауер: Було видно по ньому, що він хотів розповісти про все, що лежало в нього на серці, і подати з усіма подробицями до протоколу. Я був переконаний, що він хотів подати до протоколу все, що він зробив.

Проф. Раух: Як довго тривали допити?

Вангауер: Від кінця серпня або початку вересня до листопада з малими перервами.

Проф. Раух: Чи спостерігали ви під час допитів зміни настрою?

Вангауер: У деякі дні він був дуже пригноблений і було видно, що він серйозно розкаюється, що зробив замахи.

Проф. Раух: Чи скаржився він на якісь тілесні болі?

Вангауер: Ні. Я пригадую, що він під час допиту сказав, що він у 1955 році кілька тижнів страждав від нервової хвороби і безсоння.

Проф. Раух: Чи зробили ви щодо цього якісь спостереження?

Вангауер: Ні.

Президент: Ви знаєте, ви мусите присягнути, що все вами сказане відповідає правді. Я вважаю відповідним ще раз ясно спитати, чи вам у цій справі хтось дав якісь директиви щодо Сташинського? Помітили ви якусь сугестію? Чи він завжди говорив свобідно?

Вангауер: Я маю враження, що з жадного боку його ніхто не намовляв щось внести до актів і, на мою думку, не існувало підстав, чому б він мав сприймати якісь сугестії з будь-якого боку.

Президент: Є люди, які твердять, що все це театр. Сташинський ніби є жертвою якихось сил, що зловживають ним для показового процесу. Коли б це було так, то цей театр мусів би мати свій початок у вашому розслідуванні. Звідси і моє запитання, чи хто-небудь давав вам доручення впливати якось на підсудного, вмовляти в нього щось, що не відповідало б дійсності? Вашу відповідь у цій справі ви мусите дати під присягою.

Вангауер: Я не мав жадних інструкцій і діяв чисто службово, як у кожному іншому випадку, виходячи з чисто кримінально-поліційних міркувань.

Проф. Раух: Чи мали ви у своєму розпорядженні під час ваших перших допитів також протоколи слідства американців?

Вангауер: Ні, я їх одержав учора.

Проф. Раух: Чи видно з цих протоколів, як Сташинський розповідав свою історію?

Вангауер: Ні, вони були побудовані криміналістично і в них у першу чергу була мова про обидва замахи.

Суддя: Згідно з протоколами підсудний розпочав свій виклад та кож в американців з замахів.

Оборонець Зайдель: Чи розповів вам підсудний про якісь факти, які могли б вам дати підставу його у чомусь обвинуватити Чи розповів він вам щось таке, що ви б ніколи не змогли перевірити?

Вангауер: Так, напр., нагородження його орденом я не міг перевірити; те, що можливо було перевірити на основі доказів, я перевірив і все відповідало правді.

Президент: Чи існували, за вашими відомостями, якісь підстави запідозрівати когось у вбивстві Ребета?

Вангауер: Ні, раніше таких підстав не було.

Президент: Звідки з'явилася підозра, що це міг би бути Сташинський?

Вангауер: Тільки від нього самого.

Президент: Ви перевірили його зізнання?

Вангауер: Так.

Президент: Також його присутність у Мюнхені в готелі на «Штахусі» в день замаху на Ребета?

Вангауер: Так.

Президент: Ви не мали недовір'я до його зізнань у справі Ребета?

Вангауер: Ні.

Після цього суд заприсягає свідка. Д-р Ягуш оголошує перерву від год. 10,30 до 10,50. Повернувшись з перерви, голова суду покликує чергового свідка — кримінального над майстра Фукса («Криміналь-обермайстер» — відповідає ранзі старшого сержанта). Д-р Ягуш вимагає від Фукса, щоб він подав свої персональні дані.

Говорить свідок антон фукс

Фукс подає, що він мешканець Мюнхену, йому 41 рік, він одружений.

Президент: Я не буду вас питати про хід вашого розслідування справи. Я лише поставлю вам кілька не пов'язаних між собою запитань.

Президент показує Фуксові фото і питає його, чи він його знає.

Фукс: Це вирізка з газети і показує...

Президент: Ви її дістали після того, як Сташинський говорив про цього пана?

Фукс: Ні, я її мав уже раніше.

Сташинський говорив про Надійчина. Я хотів вияснити, хто такий цей Надійчин, і я прийшов до висновку, що це може бути совєтський агент, який у 1956 році повернувся на Схід.

Президент: Ви показали це Сташинському?

Фукс: Так, я спитав його і він сказав, що це Надійчин. В ході дальшого допиту я його спитав, чи він знає цього чоловіка також під іншим прізвищем. На це Сташинський відповів, що це «Бисага». Він сказав, що він довідався про це там на Сході, після того як пан «Бисага» повернувся.

На доручення президента Фукс показує Сташинському інші фотознімки і питає його, що на них видно.

Підсудний: Це будинок на вулиці Ома. Там мешкав Данків.

Президент звертається до Фукса: Чи пригадуєте ви, що ви допитували Сташинського про замах у жовтні 1957 року? Про замах на Ребета. І що при цьому була мова про погоду в день замаху. Хто говорив про погоду?

Фукс: Пан Сташинський.

Президент: Як він висловився?

Фукс: Його спитали (це було під час реконструкції замаху), яка була погода в день замаху. Він сказав, що погода була така сама, як у день реконструкції. Це був теплий, ясний, соняшний день.

Президент: Ви зробили якесь розсліджування, щоб вияснити, чи це відповідає правді?

Фукс: Так. Все було згідне з інформаціями підсудного.

Президент: Ви ствердили в ході розсліджування, чи зупинилася після замаху, по десятій годині перед будинком ч. 8 на площі Карла поліційна машина і чи зібралися там люди?

Фукс: На основі поліційних записів було стверджено, що поліційна машина дійсно була викликана в цей час на місце замаху. Це було десь коло 11 години.

Президент: Яку ролю відіграє струмок Кегльмюль у вашому розслідуванні?

Фукс: Підсудний на першому допиті твердив, що він після замахів на Ребета й Бандеру кидав зброю у струмок в королівському садку

Гофгартен. Ми це розслідували і прийшли до переконання, що це може бути лише струмок Кегльмюль.

У день реконструкції ми доручили йому докладно показати шлях, яким він ішов від місця замаху.

Струмок Кегльмюль належить до міста й тече під містом. У деяких місцях він є незакритий зверху. Він регульований і має тверде русло.

Президент: Чи має він сильну течію?

Сташинський нахиляється до свого оборонця, який стоїть опертий плечима об лавку підсудних, і щось шепоче йому до вуха.

Фукс: Він має сильну течію. Заповнення мулом відбувається лише на поворотах. Він має глибину від 80 см до одного метра. У місцях обох мостів, звідки він кинув зброю, його ширина досягає приблизно 5 метрів.

Президент: Як виглядає справа з очищенням русла? Ви бачили реконструкцію зброї, яку пан Сташинський туди кинув. Виникає питання, чому там не знайдено цих трьох речей?

Фукс: Міські струмки очищають двічі на рік: весною і восени. Оскільки це відбулося вже кілька років тому, нема нічого дивного в тому, що тепер нічого вже не знайшли. Все, що в них знаходять, з них вигрібають. Навіть тоді, коли б струмків не очищали, я мав би сумнів у тому, що можна було б щось знайти. На дні струмка завжди знаходиться така велика кількість металевих частин, що навіть спеціяльний прилад для розшуків мав би мало успіху. Крім того дно в деяких місцях обшито дошками, в яких знаходяться товсті залізні цвяхи.

Не зважаючи на це, ми все ж старалися знайти ці речі, але без успіху.

Президент прохає п. Фукса показати на мапі готель «Грюнвалъд», у якому Сташинський мешкав під час замаху на Ребета, і запитує: Чи знаєте ви кімнату, в якій ніби жив пан Сташинський?

Фукс: Я не був у цій кімнаті. Я лише стояв перед будинком.

Президент: Чи ви пробували самі ствердити, що звідти можна бачити?

Фукс: Так. Тоді можна було звідти бачити головну залізничну станцію. Тепер це неможливо через нові будівлі.

Президент запитує Фукса щодо зламаних борідок ключів.

Фукс: Дня 11-го (місяць у стенограмі не чітко записаний — Ред.) мене викликали до федеральної судової палати в Карльсруге і там я почув про ці зламані борідки ключів. Після мого повернення до Мюнхену, інформації пана Сташинського про зламані борідки ключів були негайно перевірені. Він твердив, що він одержав ключі для відчинення дверей будинку на вулиці Крайтмайра ч. 7. При випробуванні цих ключів він двічі відламав борідки.

З допомогою сина доглядача будинку ми вийняли замок. У долішній частині замкової скриньки ми знайшли під брудом дві борідки ключів. Одна борідка була з алюмінію, а друга з заліза. Замкова скринька досить велика, щоб дати місце цим борідкам ключів, тому замок можна було далі без перешкод відмикати і замикати.

Президент прохає Фукса ще раз виразно підтвердити, чи борідки ключів були вкриті брудом і чи не могли там бути покладені щойно в останній час.

Фукс пояснює, що по витягненні замка в отворі було багато бруду й пилу, а під ним відламані борідки були обліплені старою олією й тому не могли бути недавно там покладені.

Президент: Чи ви в ході ваших допитів допитували також Паню Мак?¹

Фукс: Так.

Президент: Про день 15-го жовтня 1959 року?

Фукс: Так.

Президент: Ви пригадуєте, що сказала вам пані Мак на цьому допиті про час від дванадцятої години полудня?

Фукс: Незадовго перед полуднем вона поїхала з Бандерою на базар, щоб там дещо купити. Вони виїхали з вулиці Цеппеліна. Там є місце для постою автомашин.

Президент: Чи можна з моста Людвига спостерігати за цим місцем постою автомашини?

Фукс: Так, це можливо. Пан Бандера зробив на базарі деякі закупи: помідори, сливи, яблука. Тоді вони поїхали назад до вулиці Цеппеліна. Пані Мак залишила авто на мості, бо це вулиця з однобічним напрямом руху.

Президент: Ви були колись на сходах будинку ч. 7 на вулиці Крайтмайра (де жив Бандера — Ред.)?

Фукс: Так.

Президент: Ви робили якісь спроби з метою пояснити, чи можна з помешкання Гамзе² почути, що хтось іде по сходах?

Фукс: Ні, таких експериментів ми не робили.

Президент: Чи мали ви колись підозру, що пан Бандера міг покінчити життя самогубством?

Фукс: У ході наших розслідувань ми повинні були рахуватися також з цією можливістю. Існували три можливості: нещасливий випадок, самогубство або морд. Нещасливий випадок був скоро виключений. Ми тоді розглядали самогубство, але пізніше виключили також і цю можливість.

Суддя: Пане Фукс, чи не могли ви помилитися в одному незначному пункті? Це стосується шляхів, зазначених на цьому малому пляні. (Показує рисунок вулиць у Мюнхені). Пан Сташинський каже, що це він їх нарисував, в той час, як ви кажете, що ви їх самі нарисували.

_________________________________________
¹ Секретарка, яка працювала в бюрі на вулиці Цеппеліна. Сташинський бачив, що вона з Бандерою від'їхала автом до міста.
² Помешкання на 1 поверсі, на якому було знайдено Бандеру після замаху.

Фукс: Гадаю, що це мій рисунок.

Підсудний: Ні! Я це сам нарисував.

Фукс: Не виключена можливість, що цей плян міг нарисувати пан Сташинський у моїй присутності.

Суддя: Коли пані Мак сказала, що вона залишила бюро (в день замаху на Бандеру — Ред.) незадовго перед полуднем?

Фукс: Це було на початку нашого розслідування в 1959 році проти невідомого злочинця.

Суддя: Чи казала вона вам, куди поїхав пан Бандера після того, як вона на мості вийшла з авта?

Фукс: Так, мені здається, вона сказала, що він поїхав додому.

Фукс складає присягу і відходить.

Суд викликає експерта Федеральної Інформативної Служби (БНД) ... Вальраба фон Бутляра і вимагає подати персональні дані про себе. Свідок подає їх.

Президент: Можете ви, на підставі фахових знань вашої Служби, сказати, що, може, совєтський пашпорт пана Сташинського, посвідка з місця праці та інші його совєтські документи не є справжніми документами?

Фон Бутляр: Ми перевірили докладно всі п'ять документів, що були знайдені в Сташинського після його переходу до Західнього Берліну. Я не маю підстав твердити, що вони не є справжні. Вони всі походять безсумнівно від російських установ, все це оригінали, як пашпортові документи, посвідки, так папір і печатки, що на них поставлені. На підставі досвіду, який ми маємо з російськими оригінальними документами, не існує ніяких підстав для припущення, що ці папери могли бути фальшиві.

Московські злочинці в насвітленні німецького експерта

Президент: Як був побудований Комітет Государственной Бєзопасності в рамках совєтської інформативної служби в роках 1954-1960? Чи це правда, що пан Шелєпін у зазначений час був керівником цієї установи і яке становище займає цей пан тепер?

Фон БУТЛЯР подає загальний опис структури совєтської служби безпеки, зміни в ній та прізвища керівника КГБ у різні часи. (Це в стенограмі не записане — Ред.): Після смерти Сталіна, а зокрема після 20 з'їзду партії, наступили деякі зміни, які позначилися також на структурі і компетенціях апарату КГБ. Але новозаведене т. зв. «відновлення засад соціялістичної справедливости» не є занеханням засобів терору, це лише умовна лібералізація, яка стосується компетенції застосування терористичних засобів. Про ліквідаційні акції не вирішують уже тепер самовільно окремі поліційні органи. Після смерти Сталіна накази про фізичну ліквідацію можуть видавати тільки найвищі органи. Право вирішувати про акти терору належить тепер до найвищого колективного керівництва на засаді колегіяльного співвирішування. Накази агентам про політичні замахи виходять від найвищих партійних і урядових чинників. Також маршал Климентій Ворошилов, урядуючий голова Совєтського Союзу в 1959 р., мусів знати про замах на Бандеру, бо сам підписав грамоту про надачу ордена Червоного прапору для нього... (Знавець подає короткий життєпис Ворошилова — Ред.).

_________________________________________
³ Bundesnachrichtendienst.

Пан Шелєпін одержав у грудні 1958 р. пост голови Комітету Государственной Бєзопасності та очолював КГБ до листопада 1961 р. Александр Шелєпін є відносно молодий чоловік. Він народився в 1918 р. в Воронежі. Він не має за собою довгого стажу поліційного службовця, який знав би в усіх подробицях роботу служби безпеки. Він був першим секретарем всесоюзного комсомолу, а в час другої світової війни був політруком-офіцером совєтської армії. Через такі свої функції він є особою з політичним профілем. Шелєпін належить до вузького кола прихильників Хрущова. Він є довіреною особою Хрущова, і Хрущов міг на нього покладатися. Тепер Шелєпін є одним із секретарів ЦК партії і членом Верховного Совета.

У листопаді 1961 р. совєтська преса повідомила, що його місце, як голови КГБ, зайняв Семічастний.

Президент: Що робить Шелєпін тепер?

Фон Бутляр: Він одержав підвищення і його слід розглядати в Раді міністрів як начальника голови КГБ. Йому, як секретареві Центрального Комітету КПСС підлягають усі справи безпеки, а в тому числі також і контроля над КГБ.

Президент питає про діяльність КГБ за кордонами СССР.

Фон Бутляр: КГБ має офензивну та дефензивну частини і не обмежується лише шпигунством і терористичними акціями. Ця установа є взагалі знаряддям совєтської політики. Вона займається також диверсійною роботою за кордоном і застосовує там методи насильства. На відтинку емігрантів із Совєтського Союзу вона намагається, крім того, поширювати агітацію для розкладу й дезорієнтації. Це стосується української, російської та інших еміграцій, що живуть на Заході.

Президент: Чи має Федеральна Інформативна Служба відомості про установу, що називає себе «Науково-дослідним Інститутом»?

Фон Бутляр: Ще раніше з інших розвідувальних випадків, було відомо, що «Науково-дослідний Інститут» — це замаскована організація КГБ. Назву цього «інституту» КГБ застосовує тоді, коли треба ладнати офіційні справи (як, напр., виставлення службових посвідок працівникам) в такий спосіб, щоб не кидалося в вічі, що це є справи таємної служби. Це є причина того, чому за змістом посвідка про службову діяльність, що її приніс підсудний, змальовує його працю в дуже розпливчастому вигляді.

Президент: Як розглядає Федеральне Кримінальне Управління⁴ різні групи української еміграції, становище пана Ребета, Бандери і заторкнені тут організації? Ми залишимо тут на боці розглядання тем про програмові цілі, політичну доцільність їхньої діяльности та оцінку метод. Ми повинні тут зберігати пошану до мертвих.

Фон Бутляр: (початку не записано — Ред.)... ОУН в Німецькій Союзній Республіці була в час замаху розколена на кілька частин. Пан Бандера керував найсильнішою частиною з тих груп під назвою ОУН-б, також ОУН-р (революціонери). Іншою групою керував пан Мельник, це була ОУН-м. В останній час постала ще ОУН-з. Найсильніша дія походила, на думку совєтів, від групи Бандери. Група, до якої належав Ребет, виявила завдяки пуліцистичній діяльності пана Ребета дію, яку теж слід було (на думку совєтів) поборювати.

Президент: Як ви розцінюєте розповідь пана Сташинського про його завербування і про придумані для нього легенди?

Фон Бутляр: Метода, з допомогою якої було завербовано Сташинського на службу КГБ, цілком відповідає методам, які звичайно для цього застосовуються.

Щодо легенд різного змісту, які для підсудного вигадав КГБ, то оповідання та викрути, які він мав би розповідати в випадку заарештування перед одним з замахів або після нього, є досить незграбні й уже при поверховому розгляді повинні були б виявитися неправдивими, проте це звичайні методи і способи, які в таких випадках застосовує КГБ.

Президент: Чи вірогідність зізнань пана Сташинського про те, що він дійсно походить з тих околиць, які він подав, була перевірена лише на основі того, що ним принесені документи були автентичні, чи може існують ще й якісь інші підтвердження?

Фон Бутляр: Достовірність заяви Сташинського, що він походить з західньої України, ствердили також дві цілком надійні особи, які добре знають околиці Львова, а також місцеву говірку, якою там говорять українці. Також на підставі їхніх стверджень Сташинський без сумніву походить з названого ним рідного села. Про це свідчить його говірка і вимова слів, а також та обставина, що він знає деяких мешканців того села.

Президент каже фон Вугляреві, що він має до нього ще два питання, але поставить їх на закритому засіданні.

Оборонець Зайдель: Чи можна назвати КГБ військовою установою?

Фон Бутляр: Тяжке питання. Офіцери мають офіцерські ранги: генерал, підполковник і т. д., це організація, побудована за військовим зразком. Сташинський не був офіцером, він був таємним співробітником. Відповідальні співробітники мають сталу платню, згідно з бюджетом, в той час, як таємні співробітники є оплачувані з т. зв. «засобів 300». Певна річ, таємні співробітники зобов'язуються виконувати доручення, які вони одержують і мусять бути слухняними.

_________________________________________
⁴ Bundeskriminalamt.

Президент: Айхман⁵ також не був військовиком, але давав накази.

Оборонець: Сташинський сказав, що він мав означений чин, але не знав, який саме. Чи можете ви це пояснити?

Фон Бутляр: Ні. В таких випадках про співробітника кажуть, що «він має якийсь чин», і коли час випробування скінчиться, він може одного дня стати офіцером.

Сташинського не можна вважати лише за кур'єра КГБ. Він сам назвав себе «таємним працівником КГБ» і це відповідає дійсності. Діяльність цього роду працівників полягає у виконанні доручень оперативного характеру. Доручення, що він їх одержував, були колегіяльно пляновані і вирішувані високою установою совєтського апарату безпеки і тоді передавалися йому.

Оборонець: Це годиться з тим, що каже Сташинський. А чи з платні не можна встановити його рангу?

Фон Бутляр: 3 височини платні тут не можна зробити ніяких висновків.

Оборонець: Можете ви сказати, на основі вашого досвіду,— про це говорять слідчі акти,— чи в випадку ігнорування наказу загрожувала небезпека йому або його родичам? Це людина, що втаємничена в аферу морду.

Фон Бутляр: 3 того часу, який має значення в цьому випадку, ми не маємо інформацій на цю тему й не можна з певністю сказати, чи відмова виконати наказ з якихось причин обов'язково повинна була йому пошкодити.

На основі загального досвіду можна сказати, що в той момент, коли людина відмовляється виконати доручення, вона повинна рахуватися з найтяжчими наслідками. В випадках відмови в якийсь інший, посередній спосіб (напр., через стан здоров'я чи з інших мотивів), тяжко сказати, які драстичні заходи застосував би КГБ; чи була б людина ізольована, чи заслана на Сибір, чи ліквідована — цього не можна сказати наперед.

Беззастережний послух наказам дійсно вимагається. Невиконання доручень і втеча агентів є пов'язані з небезпеками для них, в таких випадках треба рахуватися з совєтською помстою. Є відомі випадки викрадання людей і агентів-перебіжчиків. Але обережність та передання себе під опіку західніх органів безпеки зменшує небезпеку совєтськоі помсти для таких людей до мінімуму.

_________________________________________
⁵ Адольф Айхман, кол. СС-оберштурмбаннфюрер, який під час другої світової війни спричинився до винищення кількох мільйонів жидів, був схоплений жидівською розвідкою в Аргентині, 15 грудня 1961 року засуджений в Ізраїлі на смерть і згодом повішений.

Оборонець: Чи міг він рахуватися з можливістю таких наслідків, як арешт його родини в інтересах безпеки?

Фон Бутляр: Так, але я не думаю, що совєти застосовують такі заходи проти родини тривало й на довший час.

Оборонець: Чи відомий вам досвід у випадку агентів-перебіжчиків?

Фон Бутляр: У таких випадках члени родини були заарештовані, але — наскільки мені відомо — вони перебували в ув'язненні недовго.

Оборонець: Чи можна сказати, що Ребет був керівною духовою головою своєї групи?

Фон Бутляр: Так, своєї групи.

Оборонець: ОУН-революціонери... Чи можна це розуміти як підпільний рух?

Фон Бутляр: В Україні це не є офіційно зареєстроване об'єднання. Це підпільний рух.

Оборонець: ОУН Бандери називають також ОУН-революціонерів. Що треба розуміти під «революційністю» тієї організації? Бо я в слідчих актах читав опінію одного відомого знавця східньо-європейських проблем і цей професор окреслює революційність ОУН-б як нахил застосовувати засоби насильства і бомби. Кажуть, що улюбленою зброєю Бандери були «револьвер і кинджал»...

Фон Бутляр: На цю тему тяжко висловитися. Не можна сказати, що боротьба велася лише такими засобами. Зрештою відомо, що революції не робляться в м'яких рукавичках.

Президент: Інакше й бути не може.

Д-р Нойвірт звертається до президента: Не зважаючи на те, що ви прохали зберігати пошану до мертвого, цей вислів було зроблено. Тому я хотів би долучити до актів становище проф. Штадтмюлера; воно походить з іншого процесу.

Оборонець: Я вважаю доцільним, щоб ми на цьому закінчили і того становища не долучати до актів, бо ми тоді повинні були б також долучити до актів відгомін на смерть Бандери.

Президент: Боротьба двох народів — це не є предмет для судової розправи, це є справа історії.

Д-р НОЙВІРТ звертається до президента: Мене задовольняє відповідь (президента — Ред.).

Президент: Оборона повинна слідкувати за тим, щоб усі пункти були обговорені. Ми не маємо наміру обмежувати оборону. Але питання поставлено і на нього дано достатню відповідь.

Голова суду оголошує перерву розправи від год. 13,10 до 15-ої. Післяобідня розправа почалася, одначе, при закритих дверях, без участи публіки й журналістів. Щойно о год. 15,25 публіці дозволяється ввійти до залі і, коли прийшли судді, оборонець Сташинського звертається до фон Бутляра:

Оборонець до фон Бутляра: Яне пригадую, щоб я одержав відповідь на моє питання, що відбувається з такими агентами, які одержують доручення й перебігають на Захід. Чому совєти називають таких людей зрадниками, схоплюють або карають їх. Чи відомі такі випадки та чи були спроби викрасти таких людей?

Фон Бутляр: Всі агенти висувають твердження, що всіх агентів, які не виконують доручення, (КГБісти — Ред.) притягають до відповідальности. Ми маємо також досвід, що в деяких випадках особи, які не бажали підкоритися (КГБівським наказам — ред.) і пішли на Захід, були викрадені. Мені відомий один випадок, коли одну таку людину викрали. У цьому випадку цей чоловік не був невинним, що його спіткала така доля, бо він не вжив потрібних заходів безпеки. В таких випадках існує небезпека викрадення або якихось інших насильних заходів з боку совєтів.

Президент звертає увагу свідка на його обов'язок розповісти все, що він знає.

Фон Бутляр: 3 нинішнього (закритого — ред.) переслухання відомо, що Фельфе⁶ був заарештований (західньонімецькими органами — ред.) у листопаді 1961 р., совєти самі ствердили втечу Сташинського та одержали відомість про це. Відомості про втечу й зізнання Сташинського передав їм Фельфе, який поінформував про те, що Сташинський розповів (західньонімецьким органам — Ред.) не лише про свою приналежність до КГБ, але також і про виконані ним замахи. Було зловлено (західними органами — Ред.) радіотелеграми, які одержав Фельфе. Фельфе був на службі КГБ, його завдання полягало у праці для совєтської інформативної служби.

Совєти й інші інформативні служби східнього бльоку застосовують для керування своїми агентами, між іншим, радіолінії, тобто односторонні радієві сполучення: вони на сліпо транслюють зашифровані радіотелеграми. У домовлений час і на домовлених хвилях у сфері коротких хвиль транслюється певна мелодія, що говорить. «Тепер я тут!» Транслюються літери Морзе, які означають, що зараз буде повідомлення, і коли мелодія кінчається, передається зашифрований текст.

Фельфе був також прилучений до такої лінії, але (західньонімецькі органи — Ред.) зловили і розшифрували цілий ряд таких радіотелеграм. Було зловлено радіотелеграми, які без жодних сумнівів займалися Сташинським і транслювалися на означеній хвилі разом з домовленою мелодією.

Одна з цих радіотелеграм від 20.10.1961 мала такий текст: «Негайно повідомити, чи доцільно спитати Буша про реакцію на пресову конференцію Ліппольца⁷ 13.10.»

Дня 13-го жовтня (у Східньому — Ред.) Берліні відбулася пресова конференція з чоловіком під прізвищем Ліппольц. Повідомлення про неї з'явилось у пресі, як, напр., у (східньо-берлінській газеті) «Ноєс Дойчлянд» і було передане через радіо. На цій пресовій конференції було тверджено, ніби Бандеру вбив агент (західньонімецької — Ред.) Федеральної служби безпеки. Було сказано, що (західньонімецька) інформативна служба звернулася до Ліппольца з вимогою замордувати Бандеру. Ліппольц відмовився виконати таке доручення і йому докладно відомо, що його виконав інший чоловік під прізвищем Миськів.

Президент: Хто такий Буш?

Фон Бутляр: Чоловік пов'язаний з Фельфе, який про це міг дещо сказати.

Дня 27-го жовтня на тій самій лінії прийшла радіотелеграма:

«Негайно повідомити, чи доцільно продовжувати роз'яснювальну акцію. Ваша думка щодо поставленого Бушові запиту в справі пресової конференції 20.10.»

З тої обставини, що Фельфе поінформував свого совєтського замовника про інформації і свідчення Сташинського і з обох радіотелеграм виходить,— на думку (західньонімецької — Ред.) інформативної служби,— шо тут справа не у пляново розробленій акції Сходу, а без сумніву у спробі можливо швидше створити протидію, пізнавши зізнання Сташинського. При цьому (поспіхові — ред.) східня пропаганда допустила ряд помилок, напр., за твердженням Ліппольца замах виконав Миськів, але він був у той час за кордоном (тобто поза Німеччиною — Ред.).

Після цієї розповіді фон Бутляра деякі кореспонденти з поспіхом виходять з судової залі, щоб поінформувати свої редакції про сенсацію з агентом КГБ — Фельфе. В той час судді встають й одягають берети. Д-р Ягуш запрошує фон Бутляра до «пульту свідчень», щоб він склав присягу. При цьому голова суду пояснює:

Президент: Ваша присяга стосується фактів, а не ваших висновків.

З черги д-р Ягуш просить іншого знавця, професора з університетської психіятричної клініки в Гайдельберзі, д-ра Йоахіма Рауха, щоб він дав свої вияснення до справи. Промовляючи, д-р Раух підкреслює деякі слова характеристичним помахом правої руки. Голос у нього тонкий, повільний.

_________________________________________
⁶ Гайнц Фельфе, 44-річний керівний співробітник протисовєтського відділу Федеральної інформативної служби, був викритий як большевицький агент і заарештований 8 листопада 1961 року.
⁷ Ліппольц — большевицький агент, який діяв у Західній Німеччині і був відкликаний органами КГБ та якому КГБ доручив виступити у Східньому Берліні на пресовій конференції дня 18.10.1961 р. з заявою, ніби Бандеру вбила західньонімецька розвідка з допомогою провідного члена ОУН Д. Миськіва. Брехливість цієї вигадки виявилася негайно, бо Д. Миськів у день замаху був в Італії, чого КГБ видимо не знав. Миськів помер природньою смертю ще 27 березня 1960 р.

Зізнання психіятра

Проф. Раух: Я обсервував підсудного Сташинського в часі між 12.2 ї 5.3 у психіятричній клініці у Гайдельбергу і для опрацювання моєї експертизи мені стояли до диспозиції протоколи слідчого судді.

Поштовх для психіятричного обслідування Сташинського дали його свідчення про те, що він, ще як дитина, одного разу у 1944 році впав З високої гойдалки, був довший час непритомним і частково страждав від стану, який він описує раз як завороти голови, то знову як почуття одубіння. Він каже, що він дуже погано засинав і, лежачи на спині, не міг рухатися.

На основі цих даних і в зв'язку з пережитою травмою виникає питання, чи не може тут мати місце пошкодження мозку?

Докладне неврологічне обслідування не виявило жадного пошкодження центральної нервової системи. Також мозкові струї не свідчили про наявність корчевих спазм або пошкодження мозку.

(Проф. Раух говорить далі в загальних рисах про симптом пошкодження мозку).

Все це у Сташинського слід виключити. Мені вистачає вказати хоч би на його поведінку на процесі. Ви могли самі ствердити, що Сташинський скоро сприймає сказане, що він також добре слідкує за зміною ситуації, що він має здібність комбінувати, що його мислення є добре вишколене: він уміє добре мислити абстракціями й поняттями. В ньому нема змін ані напливів забуреної чуттєвости чи внутрішніх переживань. Він володіє над імпульсами, є вирівняний і ми не могли спостерегти ніяких невідповідних ситуацій, ані ніяких недоречних чи анормальних виявів почуттів. В нього нема подратувань ані запальности. Сташинський — це ми бачили — вміє опановувати афекти, він тримає в руках вияви своїх почуттів.

Огляд не дав підстав припустити наявність якогось іншого психічного забурення, чи якоїсь психічної хвороби.

Також попередня історія Сташинського, наскільки вона нам відома,— а при цьому ми мусимо дотримуватися його власних інформацій — не дає ніякої вказівки на те, щоб які-небудь пережиття в його житті викликали якусь душевну зміну. Сташинський має добру інтелігентність, будь-яка форма духової слабости в нього цілком відсутня.

З погляду психіятрії слід підкреслити, що Сташинський є людиною зі здоровим духом і тілом, і тому нема жадних сумнівів у тому щоб у його пересічному стані могла постати якась нездібність до дії або зменшена спромога відповідальносте (за вчинки). Слід сумніватись у тому, що Сташинський під час виконання вчинків, в яких його обвинувачують, перебував у такому надзвичайному психічному стані, який слід було б через його розмір розглядати як хворобливий...

В цьому питанні ми повинні в першу чергу дотримуватись опису Сташинського. Він розповідав раніше і тепер, що він при обох замахах, вже в час перед виконанням, почував себе в надзвичайному душевному стані, що це був для нього свого роду жах, почуття часу змінилося, хвилини тривали довго, сильний розлад привів до того, що він не сприймав докладно і не був здібний описати всіх деталів подій. Він сказав, що за деякий час після виконання замахів цей стан знову зникав у нього, він тоді мав почуття, що він вільно віддихає і повертається до нормального стану.

У такий спосіб суб'єктивно пережита зміна свідомости, як це описав Сташинський, напевно не є хворобливим явищем. Треба признати Сташинському, що він під час підготовки і виконання цих замахів перебував у внутрішньо напруженому стані, був схвильований, не виконував їх холоднокровно. Він боровся з собою. Один раз він стримався від спроби виконати замах, бо не міг собі уявити, як можна зробити такий вчинок. Все це показує внутрішній стан і гальмування...

Це є внутрішні стрими. З такими хвилюваннями в'яжеться того роду стан афектів.

Коли я попаду в афект, тоді видовжується поле свідомости. Свідомість концентрується на предмет мого хвилювання; оточення, тобто все те, що не належить безпосередньо до об'єкту, не усвідомлюється вже (більше) так добре, як предмет мого хвилювання й моєї уваги. Це кожна людина може також спостерігати на собі. Цей стан не має нічого спільного з забуренням свідомости. Свідомість не є перервана. Воно є так, що на той час, коли постало чуттєве хвилювання, нема зв'язку між «раніше» і «після», але це не є після забурення свідомости. Фактом є та обставина, що схвильована людина не забула важливих подій. Я, отже, вважаю, що в цьому стані пана Сташинського нема забурень свідомости, що свідомість не мала прогалин і тому для спромоги відповідальности це є без значення. Я вважаю, що нема підстав робити висновки про наявність зменшеної спроможности відповідати за свої вчинки.

Крім питання щодо здібности відповідати за свої вчинки, мені поставили також друге питання стосовно правдоподібности (зізнань Сташинського), і я мусів дослідити, чи не враховувати тут самообвинувачення.

На це друге питання слід відповісти за іншою методою, ніж на перше. Коли людина має пошкоджену свідомість, це можна наочно представити як забурення мислення і пошкоджену інтелігентність. (Оскільки ж мислення й інтелігентність Сташинського не пошкоджені, він не має пошкодженої свідомости, отже й нема підстав сумніватись у правдоподібності його зізнань — Ред.).

Щодо питання самообвинувачення я можу лише сказати, що в підсудного відсутні такі риси особовости, які — як це відомо на основі досвіду — ведуть до того роду фальшивих (обвинувальних) тверджень (про себе).

Коли я повинен відповісти на це питання, то я мушу дати опис особовости пана Сташинського. Коли говориться, що в випадку підсудного маємо до діла з натурою упертою, але вольово м'якою, з особовістю, за нашими устійненнями, (легко) податливою на впливи, то це свідчить лише про означений нахил його натури, а на ділі він може повестися також зовсім інакше. Людей без внутрішніх суперечностей нема.

Під вольовим оглядом пан Сташинський справляє враження м'якої людини. На перший погляд здається, що це суперечить його поведінці, але тут треба взяти до уваги впливи зовнішнього світу й багаторічний вишкіл, що створив у ньому певну манеру тримати себе. Сташинський сказав сам: «Візьміть до уваги, що мене протягом років вишколювали і я вмію добре відрізняти ділові справи від особистих». Він може контролювати свої вислови і під час процесу протягом останніх днів він говорив значно вільніше, ніж під час моїх спостережень у клініці.

З паном Сташинським можна добре порозумітись... Що він силоміць стримує свої почуття — це видно також з тестів, які свідчать про спроби придавити вияви своєї чуттєвости.

Треба відрізняти природжені риси від виховання. Особливе значення має та обставина, що Сташинського не можна зарахувати до числа ненормальних особистостей. Насамперед до таких ненормальних особистостей, що прагнуть вивищити світ власних уявлень. Він є тверезою людиною, не має ніякого фантазування, має добру здібність до спостережень і добру пам'ять. Не має нахилу до яскравих формулювань, ані дару до творення уявлень. Тому можна з усією обережністю сказати, що він не намагається робити вірогідними довгі історії, ані не вигадує їх. З другого боку, Сташинський на основі своєї інтелігентности спроможний збагнути розвиток подій, зберегти їх у пам'яті та в незфальшованій формі репродукувати.

Стосовно питання, чи те, що Сташинський сказав, є правдою, чи воно відповідає дійсності, я висловитись не можу. Це з'ясувати є завданням суду. Я лише хотів би на підставі пізнання його особовости висловити мою думку, що коли Сташинський цим описом подій сказав неправду, то не ненормальні риси особистости є винні в цьому. Себто, що з погляду психіятрії щодо питання самообвинувачення слід зробити висновки, які я вже подав раніше. Якщо Сташинський себе несправедливо обвинувачує в якихось тяжких провинах, поскільки він таке годен робити, то він це робить — і це без сумніву можна сказати з певністю — з якихось інших причин, але не з-за манії ставити себе в центрі зацікавлення, не тому щоб підкреслити свою власну вартість у зустрічі з іншим оточенням.

Тут, на цьому процесі, були зроблені спроби всіляко пояснити мотиви, що спонукали пана Сташинського стати до послуг КГБ, виконувати доручення і т. ін. Не зважаючи на всю свою інтелігентність, пан Сташинський — і це є, мабуть, також наслідком його виховання — у своєму мисленні не є самостійний. Я цим не хочу сказати, що він не здібний повністю виконати якісь конкретні завдання, але у принципових рішеннях він у всякому разі охоче почував би себе як авторитет; пізніше на місце його авторитету став авторитет його дружини. Він сам, мабуть, не був би спроможний відмежуватися від попереднього часу. Він же сам сказав, щоб був прихильником совєтської ідеології, за його словами, «наказ є наказ», а потім, коли боровся за дозвіл на одруження з своєю дружиною, то він сам окреслив, що тут ішлося про його душу. Він має нахил обминати неприємні проблеми, не розв'язувати їх самостійно, він хоче відсувати їх набік.

Цим слід пояснити, що він, хоч і є м'якою людиною, проте, не зважаючи на це, міг виконати замахи. Аджеж він сказав: «Я зовсім не мав почуття, що активно вбивав людину, я не бачив успіху, я не потребував ціляти, я це зрозумів щойно тоді, коли я в кінохроніці побачив Бандеру в труні». Така поведінка загально розглядається як ознака незрілости особистости, що прагне ухилятись і не бажає дивитися сама собі в очі.

Оборонець: Ви говорили про хворобливе забурення. Він мав у 1951 році забурення свідомости. Чи забурення свідомости не є спричинене якоюсь хворобою?

Проф. Раух: Забурення означає «зміну нормального розвитку». Цього не можна погодити з нормальним випадком. Але про хворобливе забурення свідомости у стані афекту можна говорити лише тоді, коли має місце напад великого ступеня в стані афекту, через що людина не бачить наслідків і втрачає спогади про те, що вона пережила під час нападу афекту.

Оборонець: Сташинського сім років психічно обробляли в певному напрямку. Чи може така довготривала обробка, з метою зменшити здібність до власних рішень і до вияву власної волі, таке, так би мовити, «вбирання в шори», спричинити певне помутіння або пошкодження свідомости?

Проф. Раух: Треба визнати, що в такому випадку звужуються можливості приймати власні рішення — це осягнути є завданням тих, хто обробляє,— але ми не можемо тут говорити про пошкодження свідомости. Це лише певна манера людини тримати себе.

Професора Рауха не заприсягають. Д-р Ягуш повідомляє, що процес продовжуватиметься аж у понеділок, 15 жовтня, о годині 9-ій ранку. На цьому сьогоднішня розправа кінчається.