О роде суєтний, проклятий!
(Відкритий лист газеті «Літературна Україна», копія — Дмитрові Павличку)
Шановна редакціє! Ваша газета часто друкує цікавий і
потрібний матеріал, що сприяє будівництву нашої держави. Але буває й
таке, коли Ви змішуєте праведне з грішним, «закохуєтесь» в літературних
перевертнів, намагаєтеся їх ідеалізувати, чим приносите шкоду нашому
народові. Це добре видно з інтерв'ю з Дмитром Павличком («... Та шепче
долині Дунай...»), яке поміщене у вашій газеті за 21 серпня 1997 року.
Сьогодні Павличко відомий не тільки як поет,
дипломат, а й як політичний перевертень, який в останні роки із шкури
пнеться, щоб видати себе за чесну людину, за українського патріота із
славним минулим. Такій безсоромній фальші охоче сприяє ваша газета. Щоб
не бути голослівним, спробую це довести на надрукованому Вами матеріялі.
Я походжу з того краю, звідки походить Павличко, і
знаю його особисто ще з часів німецької окупації. Знав я і «курінного»
Спартана, про якого іде мова в інтерв'ю. Однак мушу сказати, що Спартан
ніколи курінним не був, а тільки сотенним. Не міг він теж десь в кінці
сорок п'ятого чи на початку сорок шостого відпустити групу своїх
повстанців на навчання у совєтські школи, бо це було б дуже небезпечно
не тільки для «демобілізованих», а й для інших учасників опору. В ті
роки я часто зустрічався з повстанцями Спартана, але Павличка серед них
не бачив. Якщо навіть припустити, що деякий час він був у сотні, то ніяк
не міг там бачити курінь і курінного. А для чого тепер зараховує себе в
УПА, думаю, теж зрозуміло і без моїх пояснень.
Я знаю, що десь в той час Павличка арештували. Він
належав до юнацької мережі ОУН, мав теж зв'язки з УПА. Пробувши декілька
місяців у тюрмі, де, як каже, били його і катували, вийшов звідти
шляхом зради та публічно каявся перед окупантами. Я, що двічі був
суджений, добре знаю, кого і за що випускали тоді із своїх лап
енкаведисти. Звільнений Павличко був уже «свой парень». І не «курінний»,
а НКВД «благословило» його на навчання. Мені зрозуміло, що без їхньої
допомоги він не вступив би до університету, партії, спілки письменників.
Цікаво, що у спілку його прийняли навіть заочно. Видно, добре вже
знали, з ким мають справу.
Та повернусь до того, що сталося з «курінним» після
Павличкової «демобілізації». Павличко каже: «Частина упівців здалися на
милість переможця, а більшість пішли на Захід». Бреши, кажуть люди, та
знай міру! А ви, панове редактори, прочитайте історію УПА і дізнайтеся,
що після війни з нашого Прикарпаття жодні відділи на Захід не йшли, а
йшли з тих земель, які захопила Польща, але Павличкового «курінного» там
не було. Та й загинув Спартан не в Словаччині на березі Дунаю, а на
березі Прута таки в своїх рідних Іванівцях 1949 року. Доречно теж
сказати, що УПА ніколи в Словаччині Дунай не переходила, бо межує він
там не з Австрією, а з Угорщиною, яка тоді була комуністичною. Погані
справи у Павличка не тільки з совістю, а й з географією.
Зрозуміло, що цього всього Ви можете не знати. Не
несете теж відповідальности за неправдивість чужої інформації. Однак є в
Павличка й така брехня, яка Вам добре відома, але вона вас не хвилює,
не обурює, не вважаєте за потрібне виступити проти неї. Так ось, не
можете ви, літератори, не знати, що в українській поезії не було
відомого поета, який би більше за Павличка обливав брудом та зводив
несусвітні наклепи на ОУН, УПА, на борців за незалежність України. Робив
це протягом десятків років і завдав цим великої моральної шкоди нашому
народові. Я можу ще додати Вам, що навіть про свого брата Петра —
підпільника-бандерівця, якого розстріляли німці, каже, що разом з
фашистами його вбивали... «кати синьо-жовтої породи й крові з душею, мов
клоака».
Знаєте й те, що в будь-якій нашій бібліотеці легко
можна дістати збірки поезій Павличка, видані ще окупантами. Особливо
забезпечені ними школи. Більше того, навіть у сучасних шкільних
підручниках пропагуються паскудні пасквілі перевертня, але не скажете:
«Обережно, отрута!» Не виступите проти цього у Вашій газеті. Для Вас
важливіше фальшивий гонор поета, ніж те, що його комуністичною отрутою
досі навчають мільйони наших дітей. А ви ще й своїм інтерв'ю обманюєте
довірливого читача...
Відомо Вам теж, що минулу свою злочинну діяльність
Павличко пояснює тим, що нібито дуже вірив Леніну, партії, комуністичній
владі. Але за Вашим інтерв'ю, він ще в юнацькі роки боровся за
незалежність України, був великим патріотом і все добре розумів. То в
яке його твердження вірите?!
Володимир Андрушко
"Українські проблеми", 1, 1998
Дорога українська родино! [*]
Перемога Януковича на президентських виборах 7 лютого – це друга державна мова, єдиний економічний простір, митний союз, повна залежність України від Москви у внутрішній і зовнішній політиці. Це втрата всіх надбань у національному та демократичному житті України часів політичної самостійності. Україна – страшно сказати – обернеться в губернію відновленої російської імперії.
Це може статися насамперед через те, що лідери Помаранчевої революції пересварилися та втратили прихильність народу. Московські спецслужби проти України використали знову бацилу особистої амбітності, звинувачень у зраді, заразу, яка обертала друзів у ворогів упродовж усієї нашої історії. Хвороблива неприязнь Ющенка до Тимошенко не створена світоглядними мотивами. Тимошенко як символ Майдану деколи помилялась, але завжди намагалася підкоритися волі Ющенка, одначе, оточений підлабузниками, „любими друзями”, підісланими агентами, Президент відкинув усі спроби налагодження й порозуміння в стосунках із Прем’єром. Я був і залишаюся прихильником Ющенка, але тепер мова йде про Україну, коли я не можу, не маю права не сказати правди. [**]
Заява Ющенка про те, що Тимошенко і Янукович – „два чоботи пара” – неправдива, бездоказова, спрямована на те, щоб ставленик Москви, головний опонент Президента, дійшов у тих чоботах до влади.
У нас є вибір! Хто не визначився з ним, хто хотів би на виборах 7 лютого умити руки, як Пілат на судилищі над Христом, той засуджує Україну на розп’яття, повернення на хрест, з якого моє покоління зняло її 1991 року.
Але Тимошенко відрізняється від Януковича. Вона стоїть за єдину українську державну мову, економічну і насамперед енергетичну незалежність, за вступ до Європейського Союзу, за проведення організаційної і пояснювальної роботи в Україні з метою вступу до НАТО, за прагматичні та корисні для нашої держави взаємини з Росією.
Національні, демократичні, людяні й християнські сили України готуються до боротьби проти нового московського зверхництва та поневолення. Вони повинні об’єднатися й стати за Тимошенко, бо в її особі мають і матимуть союзника. Голосування за Тимошенко – це підтримка живого розуму, здатного розвиватися і відповідати на жорсткі виклики часу не за писаними вказівками помічників і спічмейкерів, а за власними думками.
Знаю, люди, які по всій Україні вже проголосували за Тимошенко, це – народ з Майдану. В нашій теперішній страшній ситуації, коли стоїмо за крок до безодні я закликаю голосувати за Тимошенко з багатьох причин.
Найважливіша серед них – це вибір самої Тимошенко, її відвага стати проти бездушної, антиукраїнської, керованої агентурою КГБ кліки Януковича.
Тимошенко ніколи не була чоботом з ноги Януковича. Вона завжди ходила рівно та високо несла прапор України. [***]
Дмитро Павличко 21.01.2010 р.
Севастопольський Форум
_________________________________________
[*] Звернення Д. Павличка до виборців перед другим туром президентських виборів
7 лютого 2010 р.
[**] Про причини і суть т. зв. "конфлікту" між В.Ющенком і Ю.Тимошенко див. "Фальшиві міфи у світлі фактів"
Олександра Кравчука.
[***] Еверест лукавства й підлості! Спершу створити ситуацію, в якій нація опиняється перед вибором між двома висуванцями "бездушної, антиукраїнської, керованої агентурою КГБ кліки", а потім волати про загрозу для України від одного з них! Д.Павличко і В.Яворівський не новачки в політиці, то ж, гадаю, усвідомлюють, кого підтримують (Див. "Фарисеї"... Дмитра Чобота та ще низку публікацій).
Varnak
А Павличко пише вірші!
Д. Павличко написав вірш про Юлію Тимошенко – "Суд"
Звичайно, його можна сприймати як іронію, але все-таки, судячи з натяку на "невинні руки", більше, ніж прозорого навіть для совка-ідіота, автор видає свій опус за чисту монету. Та якщо Павло Тичина рятував своє життя, розмінявши "сонячні кларнети" на пофарбовану дудку, то що нині змушує проституювати Павличка? А може це не він писав? Дмитре Васильовичу, де Ви? Озовіться!
Varnak
