Дволикий Янус у парламенті

Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година.
Василь Стус: "З таборового зошита. Запис 7"

• Володимиру Яворівському закидають участь у «дерибані» майна СПУ
• "Демократія" по-яворівському
• Яворівського — до звіту!
• Поганий знак для Яворівського
• Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Володимиру Яворівському закидають участь у «дерибані» майна Спілки письменників на курортах Трускавця, Коктебеля та Ірпеня

Українські письменники на адресу Президента Віктора Ющенка написали звернення. У ньому члени Національної спілки письменників України повідомляють ганебні речі про стан справ у спілці. Але авторів обурює не стільки моральний клімат у НСПУ, і навіть не те, що письменників, за їхніми словами, загнано «у глухий кут злиднів і коловорот навкололітературних інтриг», їх непокоїть «нахабне злодійство – дерибан спілчанської нерухомості».

Як повідомляє «Україна Молода», йдеться про знамениті будинки творчості у Коктебелі, Ірпені, багатоповерховий готель у Ялті, корпус на території санаторію у Трускавці, Будинок письменників у столиці на вул. Банковій, 2, три поверхи приміщення видавництва «Український письменник» на Гончара, 52 та будинок поліклініки НСПУ на Рейтарській, 15.Також і про десятки гектарів землі на чорноморському узбережжі в Одесі та Коктебелі, й у курортних зонах Ірпеня і Трускавця.

«Усе це добро і майно або продане, або переведене в оренду на 20–40 років невідомим особам під спільною назвою «бізнесмени з БЮТ» чи іноземним фірмам», – зазначають автори звернення. І додають, що все це стало можливим за активної участі очільника НСПУ – відомого БЮТівця Володимира Яворівського та його партнерів – бізнесмена Анатолія Крима, Василя Шкляра, Віктора Баранова, Михайла Слабошпицького та інших.

У Cекретаріаті Президента одразу відреагували на ці тривожні сигнали від письменників. Як і просили автори звернення, їхні документи направлені до Генпрокуратури, очільник якої Олександр Медведько призначив перевірку за вказаними фактами.

У розпорядженні «УМ» є попередня відповідь Генпрокурора, в якій він повідомляє, що звернення за заявою редактора відділу газети «Літературна Україна» Г. Тарасюк щодо порушень при використанні майна і земель НСПУ розглянуто. З’ясувалося і дещо стосовно будівлі поліклініки на Рейтарській.

«З метою завершення перевірки Генеральною прокуратурою України надано додаткові доручення прокурорам АР Крим, Львівської та Одеської областей, м. Києва, а також направлено запити про надання інформацій до Національної спілки письменників України, Міністерства культури і туризму України, Фонду державного майна України, ДПА у м. Києві, Київського міського БТІ», – зазначив Генпрокурор.

ЗІК, 02 квітня 2009

"Демократія" по-яворівському

Подія, яка сталася два тижні тому на столичній вулиці Банковій, 2, хоча, на жаль, і не знайшла широкого відображення у ЗМІ, однак не може не насторожити. На вісімнадцятому році Незалежности України до неї повертається тоталітаризм. Щоправда, поки що на рівні однієї із творчих спілок - письменницької… Саме тієї, середовище якої двадцять років тому було одним із творців Товариства української мови та Народного руху України, що стали руйнівниками радянської тоталітарної системи…

І ось рецидив тоталітаризму через два десятиліття повернувся у саму Спілку письменників. Четвертого квітня на засіданні президії НСПУ розглядалося питання про газету "Літературна Україна" та її головного редактора. Однак замість конструктивної розмови українська громадськість побачила розправу над "інакомислячими" в дусі найкращих часів брежнєвського застою. "Великий демократ і поборник вільного слова" голова НСПУ Володимир Яворівський на засіданні її президії ініціював висловлення недовіри головному редактору "Літературки" Михайлові Сидоржевському. Лише троє членів президії голосували проти і п'ятеро утрималися. Решта ж (15) підтримали пропозицію свого керманича. Не очікуючи на юридичне вирішення питання про перебування на займаній посаді зборами засновників газети, Михайло Сидоржевський написав заяву про звільнення за власним бажанням, бо те зібрання (де 51% голосів належить НСПУ) лише продублювало б аналогічне президійному рішення про висловлення недовіри та призначення виконувачем обов'язків головреда "Літературки" заступника голови НСПУ В. Шкляра.

І не лист П. Загребельного за кілька місяців до смерти про те, що, мовляв, "Михайло Сидоржевський - редактор, який ненавидить письменників" (цитований В. Шклярем), і не думка "аристократа від літератури" В. Базилевського, що нібито "Сидоржевський сплебеїзував газету", стали причиною розгляду питання про "Літературку" та її головного редактора. Будь-якому неупередженому постійному читачеві зрозуміло те, що не останню скрипку у начальницькому "алярмі" для цього зіграла низка публікацій у "Літературній Україні" щодо скандалу навколо спілчанського майна. Адже у тій складній ситуації газета, безумовно, зайняла досить виважену і об'єктивну позицію, надавши трибуну для слова всім конфліктуючим сторонам, а не лише голові НСПУ В. Яворівському. Той забув, що під логотипом стоять слова "газета письменників України", а не окремих керівників НСПУ…

Нині керівництво НСПУ всіляко відхрещується від версії звільнення керівника газети за опозиційність редакції своєму "генеральному курсу". Однак прагнення будь-якими методами довести на засіданні президії неспроможність М. Сидоржевського як редактора однозначно свідчать, що мета там була одна - газета повинна стати "ручною", особливо у переддень президентських перегонів.

Фактично йдеться про причини політичного та ідеологічного плану. Михайло Сидоржевський на посаді головного редактора пропрацював рік. За цей час газета суттєво змінилася. Матеріали набули відкритости, полемічного та дискусійного характеру. "Літературка" прагнула не оминати найважливіших аспектів не тільки літературного, а й політичного життя. Хоча, за словами пана Михайла, за час його редакторства "особливо відвертого тиску з боку керівництва НСПУ" практично не було, проте чітка державницька і проукраїнська позиція газети вочевидь імпонувала не всім. Особливо ж - неприхований курс на підтримку політики Президента України Віктора Ющенка. А довго такого "нахабства" газети помітний діяч-бютівець Яворівський витримати не міг. Тож і знайшлися висмоктані з пальця причини, щоб прибрати "незручного" редактора…

На відміну від Яворівського і Ко, літературознавець, академік НАНУ Микола Жулинський оцінює Михайла Сидоржевського "як прекрасного публіциста, принципового чоловіка. Він із наснагою взявся за редагування "Літературної України", однак потрапив у фінансові проблеми. У Михайла не було практично жодної фінансової підтримки з боку Національної спілки письменників України, він, наче жебрак, випрошував кошти на кожен номер. Однак за редакторства Михайла Сидоржевського газета не брала участи в політичних іграх, а займала власну безкомпромісну позицію. Основною причиною звільнення вважаю те, що пан Сидоржевський був надто незручним для відповідних сил. А закид - мовляв, він ненавидить письменників - абсурд. Володимир Яворівський думав, що Сидоржевський-редактор стане ручним. Проте останній завжди мав свою позицію, зокрема щодо БЮТ, до якого руками й ногами пристав пан Яворівський. Це звільнення - ще один ляпас верхівці Національної спілки письменників України".

Пан Жулинський правий: М. Сидоржевський завжди мав власну позицію. Безкомпромісну позицію українського націоналіста, чим і пишається. Відбувся він і як редактор газети. Тривалий час очолював газету ОУН "Українське Слово", а також Конгресу українських націоналістів - "Нація і держава". На цих же позиціях залишався і на роботі в "Літературній Україні".

Після звільнення Михайла Сидоржевського з "Літературної України" чимало читачів у дзвінках до нашої газети запитують: чи може після цього пан Яворівський вважати себе націонал-демократом? Але що ці читачі мають на увазі? Адже націонал-демократом чи націоналістом можна бути і на словах, і в душі. Одні ними стають через власні переконання, інші - заради власної вигоди. Саме до останніх і належить пан Яворівський. Його світоглядне кредо щодо українських патріотів вилилося у памфлеті "Яничари" (Пост Ярослава Галана. - Кн. 13. - Львів, 1984). Наведемо кілька цитат з того яворівського "шедевру" про діячів національно-визвольного руху: "Коли виснажена лихоліттям гітлерівської навали Україна заходилася рахувати свої рани, непоправні втрати, могили синів і дочок, коли заходилася сіяти свій мирний хліб, жовтоблакитники з бункерів і криївок по-садистському вдарили їй у спину"; "За свою історію український народ бачив і зрадників, перевертнів, і запроданців, які спекулювали його добрим іменем, але таких, як ці, та й у таку важку годину,- вперше. Тому й пам'ять наша замінована вічною ненавистю до них..."

Як бачимо, свого часу й пан Яворівський значно доклався до справи "замінування вічною ненавистю" свідомости багатьох наших громадян, що вона й сьогодні готова вибухнути.

Сам же письменник швидко "розмінувався" і перефарбувався, щоб у потрібну мить опинитися не один раз за океаном на гостинах у донедавна ненависних йому "жовтоблакитників".

На відміну від М. Сидоржевського, який був і залишається українським націоналістом-демократом, В. Яворівський залежно від політичних віянь у країні міняє свої переконання, мов примхлива дама рукавички. Людина він розумна. Але, на жаль, використовує свій розум не так для блага суспільства, як задля власної вигоди. Вітри політичних перемін в Україні кидали його з НРУ в ДемПУ, звідти транзитом - через ПРП - до останнього пристанища, де найбільше споріднених душ, - БЮТ. Саме тут знайшли прихисток чимало екс-комсомольців - бізнесменів від політики. І так пану Володимиру сподобалося бути під рукою "леді Ю", що властиві їй авторитарно-тоталітарні методи керування він вдало трансформував у керівництво НСПУ, поступово оточивши себе особами, котрі власну думку висловлюють лише так, як потрібно їхньому "кормчому".

На думку М. Сидоржевського, "фактично довкола нинішнього голови НСПУ утворився вакуум, який переважно заповнюють підлабузники та письменники, котрі бояться називати речі своїми іменами".

А називати "речі своїми іменами" час настав. Спілка письменників, яка ще донедавна залишалася останньою впливовою, фаховою та елітарною потугою в нашому суспільстві і яка могла авторитетно виступити на захист українських цінностей, нині фактично перетворилася на комерційну структуру, своєрідне ЗАТ переважно для заробляння грошей. Жодної користи від того не мають майже дві тисячі письменників - її членів. Спілка не видає їхніх книжок і не популяризує їх. Навряд чи багато немічних літераторів можуть похвалитися отриманою від Спілки матеріальною допомогою. Особливо тяжким ударом для них стала втрата письменницької поліклініки, збудованої за їхні гроші. Відтепер у своїй колишній установі вони платитимуть великі гроші за аналізи, медичні огляди та інші процедури, що просто непосильно для більшости з них. Не помітно останнім часом і жодних потуг НСПУ в обороні українських цінностей, українського слова і культури. І це при тому, що її голова очолює парламентський Комітет з питань духовности та культури…

І що цікаво: звільнення М. Сидоржевського з посади головного редактора "Літературки" відбулося напередодні запланованого невдалого "шлюбу" найбільших парламентських фракцій - Партії регіонів та БЮТ. Чи не поспішав пан Яворівський зробити "весільний" подарунок "широкій коаліції", яка так і не з'явилась поки що? Не виключено й такий варіант. Адже в разі коаліційного "шлюбу" регіоналів та бютівців навряд чи "Літературка" та її головний редактор-націоналіст співали б осанну тому єднанню, яке несло величезну загрозу Україні, її незалежності.

Вочевидь, нове керівництво "Літературної України" змінить кардинально курс газети. Чергове її число позаминулого тижня не надійшло до читачів. Пояснення Секретаріату НСПУ малозрозуміле: "...у зв'язку з тим, що п. Михайло Сидоржевський склав повноваження головного редактора "ЛУ", а також зі значними фінансово-економічними проблемами"... Однак, мабуть, не так з фінансових проблем, як ідеологічних. Адже, щоб повністю перелаштувати редакційний портфель у бажаному для керівництва НСПУ руслі, потрібен час.

Як уже зазначалося, повернутий у Спілку письменників синдром пострадянського тоталітаризму за традицією не терпить "інакомислія". Тож не випадково на згаданому засіданні президії НСПУ не тільки було висловлено недовіру М. Сидоржевському, а й виключено зі Спілки письменницю, редактора відділу "Літературки" Галину Тарасюк, активістку кампанії з усунення В. Яворівського з посади голови НСПУ, яка "посміла" оприлюднити на сторінках своєї газети інформацію про зловживання з використанням майна Спілки. На думку пані Галини, мотивація її виключення просто абсурдна - "за аморальну поведінку і нанесення моральної шкоди іміджу Спілки". Та Галина Тарасюк не збирається здаватися без бою і оскаржуватиме рішення президії НСПУ у суді. В коментарі одному з видань вона заявила, що не дозволить, щоб їй "закривали рота безличні особи. Я повна сил і боротимуся з ними, щоб усі побачили, хто керує Національною спілкою письменників України. Володимир Яворівський - лукава, підступна та брехлива людина, що забалакала простий український народ своєю псевдоморалістичною публіцистикою. Але ми показали його справжнього. От і маємо"…

Завершимо матеріал тим же закликанням до пана Яворівського, яким він постійно допікає у своїх проповідях Президента України В. Ющенка: "Подайте у відставку, пане Володимире!". Від того виграють і Спілка письменників, і Україна, заколисана вашою псевдомораллю. Щоб вчити когось високої моралі, треба самому мати ті чесноти.

Микола Чорноморець
"Українське слово", № 25, 24 червня - 30 червня 2009 року

Яворівського — до звіту!

Через скандальний «дерибан» майна письменників члени НСПУ ініціюють позачерговий з’їзд.

Публікація «УМ» від 2 квітня «Спілка «Я–вор»івка» про ганебний стан справ у Національній спілці письменників України (НСПУ) спричинила неабиякий резонанс у літературних колах. Ще б пак, адже йшлося про дерибан спілчанської нерухомості, яку складають знамениті будинки творчості у Коктебелі, Ірпені, Ялті, корпус на території санаторію у Трускавці, Будинок письменників у столиці по вул. Банковій, 2, три поверхи приміщення видавництва «Український письменник» на Гончара, 52 та будинок поліклініки НСПУ на Рейтарській, 15. Плюс — десятки гектарів землі на чорноморському узбережжі в Одесі та Коктебелі й у курортних зонах Ірпеня і Трускавця. За три тижні власне журналістське розслідування із промовистою назвою «Спілка письменників: скільки вкрадено?» опублікувала ще й «Українська правда».

Лише після цього головний герой викривальних публікацій — очільник НСПУ, нардеп від БЮТ Володимир Яворівський, відомий нахабними оборудками ще з часів гуманітарної допомоги потерпілим від аварії на ЧАЕС, почав хоч якось публічно пояснювати власну позицію. Але у своїй відповіді пресі «Є потреба знати правду? Знайте!», опублікованій позавчора на сайті «УП», він примудрився породити ще більше запитань, ніж відповідей, яких від нього чекали трудівники пера — як письменники, так і журналісти.

Не дивно, що чимало літераторів наразі вимагають проведення негайного пленуму Ради НСПУ та позачергового з’їзду Спілки, на якому пану Яворівському та іншим керівникам НСПУ цілком імовірно можуть висловити недовіру.

Самі себе і перевіримо!

Відповідь пресі давалася пану Яворівському нелегко — майже місяць мовчало його перо. Дійшло до того, що ціла когорта письменників — Іван Андрусяк, Василь Герасим’юк , Леся Воронина, Олег Жупанський, Андрій Курков, Маріанна Кіяновська, Костянтин Москалець, Сергій Пантюк, Володимир Цибулько та інші — на сторінках «Літературної України» ще два тижні тому вимагала від керівництва НСПУ (зокрема, пана Яворівського) реакції на публікацію в «УМ».

«Вочевидь, ми, як і всі члени НСПУ, як і вся українська громада, маємо право знати, наскільки ефективно використовується спілчанське майно. Тому вимагаємо від голови і президії НСПУ публічної, докладної й аргументованої відповіді на кожен пункт звинувачень «України молодої», — зазначали письменники. Але пан Яворівський продовжував трудитися над відповіддю.

Водночас керманичі Спілки проводять позачергове засідання секретаріату, результат — секретарям та Ревізійній комісії Спілки надали для вивчення документи щодо майна Спілки, а також запропонували виїхати в усі будинки творчості і на місцях ознайомитися зі станом речей. На все це — місяць. Цікаво, що іншому герою публікації «УМ» — секретарю НСПУ та бізнесмену Анатолію Криму дали доручення підготувати детальний звіт по кожному об’єкту, що перебуває у власності Спілки.

«Про які результати такої перевірки можна говорити, якщо, за нашими даними, час використовують для підробки документів по висвітленим оборудкам, наприклад, щодо Будинку творчості в Одесі, — обурюється у коментарі «УМ» член НСПУ, редактор відділу поезії і прози газети «Літературна Україна» Галина Тарасюк. — Перевірити діяльність керманичів Спілки має незалежна комісія, до якої мають увійти і члени новоствореного Комітету порятунку НСПУ. Варто також перевірити закордонні рахунки панів Яворівського та Крима, які останнім часом постійно бувають за кордоном. Позачерговий з’їзд лише тоді розставить усі крапки над «і», коли він буде підготовлений незалежними від цих осіб експертами, які розуміють, як рухаються кошти, знають, як викривати схеми махінаторів від літератури тощо. Нині вони звинувачують мене в тому, що я звернулася до Президента із проханням перевірити їхні оборудки, внаслідок чого цим питанням зацікавилася Генпрокуратура, але я як член Спілки маю право знати, що відбувається із майном НСПУ!».

Тягнімо час, щоб у кріслі втриматися

Лише на цьому тижні пан Яворівський нарешті заговорив. Уперше оприлюднив розмір бюджету Спілки та структуру витрат, надав власний погляд на ситуацію з кожним із конфліктних об’єктів. От тільки так нічого не зрозуміло щодо продажу Одеського будинку творчості (невже документи, опубліковані «УМ», наразі дійсно «причісують», як зазначає пані Тарасюк? — Ред.). За словами Яворівського, земельна ділянка під проданими будівлями де–юре не відчужувалась, але де–факто узбережжя моря потрапило в користування покупця. «Як її буде оформляти і використовувати покупець — то його проблеми», — пише Яворівський і саме тим визнає, що ця земелька буде переведена у приватну власність, тоді як НСПУ втрачає право на користування нею. І все це — за «копійки»!

На жаль, пан Яворівський так і не відповів, чому від членів секретаріату НСПУ приховували інформацію про втрату контрольного пакета в «Багатопрофільному лікувально–хірургічному центрі» по вул. Рейтарській. А його твердження про те, що у письменницькій лікарні нікого не звільнено, ще й оголошено боротьбу з корупцією та підвищено якість медичних послуг, є відвертою брехнею. Не один письменник скаржився «УМ», що чимало гарних фахівців поліклініки, до яких члени НСПУ ходили на прийом не один рік, звільнено, а на їхнє місце прийшли лікарі з комерційного «Нового зору». Ті з фахівців, які ще залишилися, працюють в умовах постійної напруги — їм регулярно натякають, що наступними можуть звільнити саме їх.

У відповіді Яворівського багато емоцій, натомість украй мало конкретних фактів, а тим більше документів. Щоправда, керівництво НСПУ обіцяє значно переконливішу відповідь після детальної перевірки та висновків Ревізійної комісії.

«Йому (Яворівському. — Ред.) головне зараз утриматися у кріслі до президентських виборів, тому він і затягує процес, — переконаний член Комітету порятунку НСПУ, редактор газети «Слово» Олександр Сопронюк. — Це ще той чоловік, мені відомо багато про його «патріотичну» діяльність ще з радянських часів, тому я й переконаний, що таким особам на чолі Спілки письменників не місце».

До речі, до Комітету порятунку НСПУ входить чимало небайдужих письменників. Зокрема, Сергій Колесник або вже згадуваний вище поет–прозаїк Сергій Пантюк.

Вимагаємо звіту та очищення

Цього понеділка відбулося засідання Ради Київської організації НСПУ, під час якої її голова — Віктор Баранов, за словами учасників, у своєму виступі буквально «метав громовиці» на адресу Яворівського та інших керманичів Спілки. Найуживанішим словом Баранова щодо оцінки діяльності керманичів НСПУ було слово «кримінал». У заяві Ради КО НСПУ, що є у розпорядженні «УМ» і яку за пропозицією пана Баранова підписали Петро Осадчук, Михайло Сидоржевський, Гриць Гайовий, Володимир Соловйов, Віль Гримич та інші члени Ради, письменники дивуються наміру керівництва НСПУ дати «значно переконливішу відповідь» на болісні питання, що турбують нині багатьох спілчан, аж після наслідків позову Яворівського до суду. На їхню думку, розгляд позову може тривати місяцями, а відповіді потрібні вже зараз.

«Останнім часом наростає письменницьке невдоволення практикою «закритого режиму» у вирішенні багатьох фінансово–господарських питань діяльності НСПУ. На відомі публікації у пресі, в яких ідеться про загрозливе становище майна Спілки, керівництво НСПУ реагує мляво і неохоче, посилаючись на «політично–замовний» характер публікацій, — йдеться у заяві Ради КО НСПУ. — Тим часом існують вагомі підстави говорити про відверті порушення принципів внутрішньоспілчанської демократії, недотримання норм і положень Статуту НСПУ — зокрема там, де зачіпаються інтереси письменницької громади».

Тож не дивно, що Рада Київської організації Спілки письменників наполягає на негайному скликанні Ради (правління) НСПУ для всебічного відкритого обговорення проблем та з’ясування реального стану справ у Спілці, перспектив її подальшого існування. Натомість члени Комітету порятунку НСПУ вимагають проведення позачергового з’їзду НСПУ, на якому Яворівський має прозвітувати про свою діяльність.

«Спілка з усією інфраструктурою створювалася для захисту письменників, а куди все пішло? Де гроші?, — запитує пані Тарасюк. — Наразі керманичі Спілки намагаються дезорієнтувати окремих членів НСПУ, мовляв, насувається розкол. Насправді ж Спілка має пройти очищення від таких горе–керманичів».

ДО РЕЧІ:

Коли бажане не є дійсним

У своїй відповіді на сайті «Української правди» Володимир Яворівський самовпевнено пов’язує викривальну публікацію в «УМ» від 2 квітня 2009 року щодо махінаторів від літератури зі своїм відкритим листом до Президента Віктора Ющенка, опублікованим «УП» 18 березня. Мовляв, за критику Президента я отримав «політично–замовну» публікацію. Хочемо зазначити, що в даному випадку пан Яворівський невдало використовує уже заяложений прийом. Адже звернення письменників з приводу оборудок п. Яворівського і, відповідно, підготовка матеріалу в «УМ» відбувалися значно раніше за його відкритий лист.

Крім того, у нашій публікації згадувалася і перевірка господарської діяльності керівництва НСПУ Генпрокуратурою. Принагідно нагадаємо пану Яворівському, який ще 20 березня з трибуни Верховної Ради обурювався діями слідчих ГПУ, що інакше як політичними репресіями не називав. Згідно з документами, які є у розпорядженні «УМ», Генпрокуратура зацікавилася діяльністю Яворівського та Ко ще наприкінці січня, а вже в лютому на Різницькій мали перші висновки щодо поліклініки по вул. Рейтарській. Саме тоді законність отримання комерсантами приміщення по вул. Рейтарській через Господарський суд столиці Генпрокуратура доручила перевірити прокуратурі столиці.

До речі, про реакцію на лист Яворівського до Президента Ющенка: поет Дмитро Павличко на сторінках «Літературної України» відкрито назвав цей вчинок голови НСПУ аморальним кроком. Саме у зв’язку із листом Яворівського до Президента, а також через небажання плямувати своє ім’я поруч із нинішніми керманичами Спілки нещодавно подала заяву про вихід зі складу секретаріату НСПУ молода письменниця, член КУН Анна Багряна.

Василь ТАВР, Іван ЛЕОНОВ

"Україна Молода", № 079 за 30.04.2009

Володимир Яворівський продав поліклініку Спілки письменників майже за 7 мільйонів гривень

16 жовтня, в Будинку письменників пройшло спільне засідання Президії та Ради НСПУ.

На засіданні йшлося про підготовку до з’їзду. «Ініціативна група» внесла пропозицію щодо зміни до Статуту НСПУ, згідно з якою пропонувалося продовжити термін перебування на посаді голови НСПУ чинного керівника Спілки В.Яворівського. Однак несподівано для зацікавлених осіб ця пропозиція не була підтримана більшістю присутніх на засіданні. Більше того, виникла гостра дискусія, в ході якої ініціатива пролонгації керування Яворівського письменницькою Спілкою була різко розкритикована. Зокрема, проти виступили Павло Мовчан, Віктор Баранов, Юрій Мушкетик, Любов Голота… Таким чином, це питання перенесено на розгляд з’їзду.

Також на засіданні порушувалися питання щодо майна Спілки. «Так ви продали письменницьку поліклініку чи ні?» -- запитав у Яворівського Ю.Мушкетик, на що той відповів: здали в оренду. Хоча насправді, як засвідчила нещодавня Генпрокуратури перевірка, поліклініка була продана за 6 млн. 900 тис. грн.

Варто зазначити, що в неділю в Будинку письменників також відбувалася реєстрація делегатів від Київської організації НСПУ. Прикметно, що в коридорах Спілки письменників зустрічали кремезні особи в цивільному, нібито найняті керівництвом НСПУ для забезпечення порядку.

УЛГ, 16 жовтня 2011 року
        vsiknygy.net.ua

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Сергій Пантюк, український письменник

З великими від здивування очима прочитав інформацію про те, що на посаду голови Комітету з питань культури і духовності ВР України "Батьківщина" знову пропонує людину, яка ніколи не мала нічого спільного ані з духовністю, ані з культурою. Ім'я цього претендента – Володимир Яворівський.

Ну не можу я зрозуміти отаких кроків, хто і що б мені не казав. І навіть кинута одним поважним паном фраза "Так, це сучий син. Але ж наш сучий син!" теж виглядає мало переконливою. Я завжди звик називати негідника негідником, а злодія злодієм. Цього мене навчили ще в дитинстві книжки, які читав. А ще ті книжки навчили мене самого не жити так, щоб люди пальцями тицяли. І щоб очей у сірка позичати не доводилося.

Єдиний контр-аргумент, який мені можуть запропонувати опоненти – так В. Яворівський же виграв мажоритарку! Але це теж не так, бо виграв не Яворівський, а "єдиний опозиційний кандидат". Навіть якби Міккі Маус балотувався у Києві під цим брендом, теж би виграв. Але головне не це.

Відпрацювавши понад рік на посаді секретаря національної Спілки письменників України, я отримав змогу донесхочу "понасолоджуватися" наслідками "культурної" та "духовної" діяльності пана Яворівського. Сказати, що це жах, буде нічого не сказати. Куди не ткнись – всюди купа відвертого криміналу.

Письменницька поліклініка на вул. Рейтарській (біля Золотих воріт) продана за ціною трикімнатної квартири. І не просто так продана, а за підробними документами. За Статутом НСПУ, навіть найменше відчудження майна відбувається за рішенням Ради – найвищого органу між з'їздами. Такого рішення не було, про це у письмовій формі заявили всі тодішні члени Ради. Власне, крім одного – такого собі Анатолія Гая, який досі працює підбрехачем у Яворівського. Але то окрема тема. До речі, продавши поліклініку, яворівська команда навіть податку з оборудки не сплатила – зараз є всі шанси паралізувати діяльність НСПУ роки на два. Бо ті борги (з пенею – це понад 3 млн. грн) тепер висять, і їх хтось таки має сплатити. Бажано, щоб цим "хтосем" став наш пан Яворівський, причому особисто!

Знищено і продано неодмінну письменницьку реліквію – кав'ярню "Еней", стіни якої були розписані відомим художником Анатолієм Базилевичем. У персонажах "Енеїди" на унікальних фресках легко впізнавалися українські класики, панувала дуже тепла атмосфера. Зараз у тому приміщенні гіпер-крутий ресторан "Сад", власники якого – представники російського капіталу – тепер (завдяки "високодуховному" Яворівському!) претендують (увага!) на 50% відсотків власності Будинку письменників на Банковій, 2!

Таких штучок пан Яворівський, перебуваючи на посаді голови НСПУ і водночас – згаданого вище Комітету з питань культури і духовності, натворив чимало. І у пресі про це неодноразово повідомлялося, і кримінальні справи відкриті. Тому письменники й погнали В.Яворівського поганою мітлою з керівної посади, не бажаючи більше все це терпіти. Думаєте, він покаявся? Ага! Більше того, продовжує свою чорну справу – через згаданого вище А.Гая розповсюджувалися чутки, ніби це наша команда хоче продати партії регіонів Будинок письменників на Банковій. Більшого цинізму годі й шукати.

І останнє. Хочу запитати у шановного товариства, може хтось знає: а що такого важливого для країни зробив пан Яворівський, протираючи штани на чолі Комітету з питань культури і духовності у попередній каденції? Агов, друзі письменники, художники, співаки, видавці! Може то лише я нічого не помітив? Підкажіть...

Звідси й виникла думка, яку виніс у заголовок – а чим Яворівський кращий за Табачніка? Табачнік робить Україні шкоду своїми діями, а Яворівський – і діями, і бездіяльністю. Не хотілося б критикувати "оновлену" "Батьківщину", але чому вона досі не очистилася від такого вразливого суб'єкта, та ще й продовжує його пхати на ключову для українства посаду, жодною логікою пояснити не можу. Хіба що – кулуарними домовленостями із владою. Але то вже хай буде на їхній совісті...

"Українська правда", 22 грудня 2012

Див. також:
Агент КГБ в БЮТе, polemika.com.ua/news-27420.html
"Молода Галичина" програла суд Яворівському, portal.lviv.ua/news/2004/12/30/094517.html
Вахтанг Кіпіані. Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?